Таке мрійливе й особливе нічне узимку все село, і хмари мляві й сизокрилі  все плинуть і плинуть. Наче у світ, де не бував останні десять літ, де сонце не пече, а мліє. Де ґрунт родючий – чорнозем. Де квітами земля обмиє твоє утомлене лице.

Журавлик, похиливши носа, уже спав, чарівний і мовчазний.
Росло близько біле просо, таке обвітрене й бліде, прозоре, тихе й чарівне. 

А вітер тьмяний заглядав до всіх віконниць снігових, рум’янцем на щоках вітав всі королівства на землі. Усмішки розтяглися враз, лиш чутно крики: «Ти до нас?» 

Почувсь дитячий голосок: «До вас, до вас! Через лісок, через галявину й місток, аж із ланів до вас примчався, три дні не їв, не відіспався. 
Та сніг я вчасно вам приніс. З самих ланів цілим доніс. Усі сніжинки полічив і жодну з них не упустив». 

Поділитися з друзями