Ольга Байрамова

Цей світ – лише відтінок світу

Того, де закувала нам вона.

Ця монотонність і буденність

Все не дає відкритися сповна.

Але хіба ми маємо окови?

Нехай усі, хто в них, знімуть пута!

Тоді відкриються всі двері і дороги –

І промінь ...

Запах упивається в мої руки, в голову.

Заважає думати.

Я полюбив цей аромат із дотиком троянди.

Немов жертва обману,

блукаю реаліями своїх мрій.

А сон мій став шаленим реквіємом.

Це лякає.

Тому й ненавиджу це!

«Обриває вітер пелюстки печальні»...

Вони летять у невідоме, у голубий простір неба. Немов танцюючи вальс, пелюстки переливаються під шепотінням вітру. Разом з димом вдихаю аромат смутку й печалі. Незважаючи на дерева й будинки, різнобарвні ...