Поезія

Заплющ очі.
Розправ крила.
Усі ми смертні,
Хоча й незрячі,
Болем розіп'яті,
Життям скалічені,
Жорстоко висічені
Історією батьківського краю
Колись квітучого…
А зараз…
Вогнем обпаленого,
Кров'ю покропленого,
«Градами» битого…
І тільки ...

Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками хиткими блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір'їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря ...

У твоїх очах – справжній Всесвіт,
Жменя зірок і крихітний Місяць.
А в моїх – тільки дим цигарок
І, можливо, трохи наркотику.
Ти мій власний різновид морфію.
Я без тебе, напевно, не виживу –
Загублюсь в міріадах комет,
Потону в безкрайній ...

Чи є у нашої планети
Машина часу на прикметі?
Чи то в ракеті, чи в монеті,
Можливо, навіть у газеті…
Натиснув кнопочку на светрі –
І ти на іншій вже планеті.
А там є гори шоколаду!
Фонтани й квіти з мармеладу!
Оце так диво на планеті: ...

Чомусь, коли дитя зростає,
Весь час батьків про щось питає.
Це сто питань в одну хвилину,
Шість тисяч слів в одну годину.
Але буває в хаті тихо,
Коли дитину сон колише.
Та навіть уві сні вона
Спитати може:“Два плюс два?”
Такі в усьому світі ...

З далекого краю лелеки летіли,
У моря і неба дороги просили.
Та море бурхливе лиш хвилі котило,
А грізнеє небо життя захотіло.


Як хвилі зімкнулись у вітра розгулі,
«Я тут залишаюсь, – лелеки почули. –
Летіть же ви, друзі, до рідного ...