Поезія

Дід давав Дарині дрова,
Дав дерева, дав діброву.
Дерев’яні дав дороги,
Дав дитячі джинси довгі.
Диктофон, джмеля, диктaнт
Дав Дарині дід Давай.
Дочці Дар’ї десять діб
Дерев’яний дід дзвонив.
Двигуни, десерти, дятлів
Давав дітям дерев’яний. ...

Я кожен день іду у сад,
А там на гілці – виноград
Висить собі та дозріває,
За листя від людей тікає.
Він, мов містечко чи село,
Або сім’я, або житло.
Від вітру іноді гойдається,
А потім осінь починається.
Він, мов розгублена дрібнота,
Тікає ...

Весь цей світ – спектакль,
А ми всі – актори…
Незлічені маски байдужості
Вкривають сцену порожнього театру.
Раптовість
Здатна все знищити.
Сліпо вивуджені репліки п'єси.
Божевілля – як стиль життя.
Втрата здорового глузду – ще не діагноз. ...

Чітко окреслена межа між надіями і сподіваннями –
Байдуже.
Б'юся голими руками об холодні
стіни безвиході –
Порожньо.
Ламаю грати примарних ілюзій –
Розтоптана.
Загублена у вічному мороці буденності –
Беззахисна.
Гризу зубами свіжоскопану ...

Ти з’явився в моєму житті раптово,
Як грім серед ясного неба.
Твоя усмішка була по дитячому щирою –
З ямочками на щоках.
Ти завжди вірив у краще й був до безглуздого впертим оптимістом,
Хоча життя ставило надто складні випробування.
І ...

«Пробач… Я не навмисно…»
А вибачати було й нічого, бо
Я для тебе була просто лялькою,
Що лежала на поличці поряд з іншими
Такими ж маріонетками…
Шкода, що почуття не порцелянові
І біль не має терміну придатності.
Бо не сховати за костюмом ...

Крижані дощі змивали слова,
Що кришталем лунали в порожній квартирі.
Ти пішов тихо і раптово.
А в повітрі досі бринить холодом
Твоє коротке «Бувай!»
Вітер курявою відносив у небуття слова,
Що так і не були сказані.
Відпустила.
Дала піти…
А ...

Заплющ очі.
Розправ крила.
Усі ми смертні,
Хоча й незрячі,
Болем розіп'яті,
Життям скалічені,
Жорстоко висічені
Історією батьківського краю
Колись квітучого…
А зараз…
Вогнем обпаленого,
Кров'ю покропленого,
«Градами» битого…
І тільки ...

Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками хиткими блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір'їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря ...

У твоїх очах – справжній Всесвіт,
Жменя зірок і крихітний Місяць.
А в моїх – тільки дим цигарок
І, можливо, трохи наркотику.
Ти мій власний різновид морфію.
Я без тебе, напевно, не виживу –
Загублюсь в міріадах комет,
Потону в безкрайній ...

Чи є у нашої планети
Машина часу на прикметі?
Чи то в ракеті, чи в монеті,
Можливо, навіть у газеті…
Натиснув кнопочку на светрі –
І ти на іншій вже планеті.
А там є гори шоколаду!
Фонтани й квіти з мармеладу!
Оце так диво на планеті: ...

Чомусь, коли дитя зростає,
Весь час батьків про щось питає.
Це сто питань в одну хвилину,
Шість тисяч слів в одну годину.
Але буває в хаті тихо,
Коли дитину сон колише.
Та навіть уві сні вона
Спитати може:“Два плюс два?”
Такі в усьому світі ...

З далекого краю лелеки летіли,
У моря і неба дороги просили.
Та море бурхливе лиш хвилі котило,
А грізнеє небо життя захотіло.


Як хвилі зімкнулись у вітра розгулі,
«Я тут залишаюсь, – лелеки почули. –
Летіть же ви, друзі, до рідного ...