Поезія

Весь цей світ – спектакль,
А ми всі – актори…
Незлічені маски байдужості
Вкривають сцену порожнього театру.
Раптовість
Здатна все знищити.
Сліпо вивуджені репліки п'єси.
Божевілля – як стиль життя.
Втрата здорового глузду – ще не діагноз. ...

Чітко окреслена межа між надіями і сподіваннями –
Байдуже.
Б'юся голими руками об холодні
стіни безвиході –
Порожньо.
Ламаю грати примарних ілюзій –
Розтоптана.
Загублена у вічному мороці буденності –
Беззахисна.
Гризу зубами свіжоскопану ...

Ти з’явився в моєму житті раптово,
Як грім серед ясного неба.
Твоя усмішка була по дитячому щирою –
З ямочками на щоках.
Ти завжди вірив у краще й був до безглуздого впертим оптимістом,
Хоча життя ставило надто складні випробування.
І ...

«Пробач… Я не навмисно…»
А вибачати було й нічого, бо
Я для тебе була просто лялькою,
Що лежала на поличці поряд з іншими
Такими ж маріонетками…
Шкода, що почуття не порцелянові
І біль не має терміну придатності.
Бо не сховати за костюмом ...

Крижані дощі змивали слова,
Що кришталем лунали в порожній квартирі.
Ти пішов тихо і раптово.
А в повітрі досі бринить холодом
Твоє коротке «Бувай!»
Вітер курявою відносив у небуття слова,
Що так і не були сказані.
Відпустила.
Дала піти…
А ...

Заплющ очі.
Розправ крила.
Усі ми смертні,
Хоча й незрячі,
Болем розіп'яті,
Життям скалічені,
Жорстоко висічені
Історією батьківського краю
Колись квітучого…
А зараз…
Вогнем обпаленого,
Кров'ю покропленого,
«Градами» битого…
І тільки ...

Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками хиткими блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір'їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря ...

У твоїх очах – справжній Всесвіт,
Жменя зірок і крихітний Місяць.
А в моїх – тільки дим цигарок
І, можливо, трохи наркотику.
Ти мій власний різновид морфію.
Я без тебе, напевно, не виживу –
Загублюсь в міріадах комет,
Потону в безкрайній ...

Чи є у нашої планети
Машина часу на прикметі?
Чи то в ракеті, чи в монеті,
Можливо, навіть у газеті…
Натиснув кнопочку на светрі –
І ти на іншій вже планеті.
А там є гори шоколаду!
Фонтани й квіти з мармеладу!
Оце так диво на планеті: ...

Чомусь, коли дитя зростає,
Весь час батьків про щось питає.
Це сто питань в одну хвилину,
Шість тисяч слів в одну годину.
Але буває в хаті тихо,
Коли дитину сон колише.
Та навіть уві сні вона
Спитати може:“Два плюс два?”
Такі в усьому світі ...

З далекого краю лелеки летіли,
У моря і неба дороги просили.
Та море бурхливе лиш хвилі котило,
А грізнеє небо життя захотіло.


Як хвилі зімкнулись у вітра розгулі,
«Я тут залишаюсь, – лелеки почули. –
Летіть же ви, друзі, до рідного ...