Наші твори

Моя подруга — Пушинка. Це кішка, найвірніша й найніжніша в моєму житті. Хоча вона не людина, проте займає особливе місце в моєму серці.
Пушинка завжди на сторожі, коли я почуваю себе самотнім або сумним. Вона завжди готова підбадьорити своєю ...

Два образи — його обличчя!
Всесильне зло або добро,
Одне — це молоде майбутнє,
Лице друге — минулого тавро.
Ич, ніч і сонце його риси,
Ключі тримає від дверей,
Импетом долі не змінити,
Його початок і кінець.

Які секрети він ховає?
Немов ...

Літо…
Сонця промені,
Розлиті фарби літа,
Запах пряних трав.

Літо у розпалі...
Зоряний шлях мерехтить.
Я не самотній.

Літо в розпалі...
Бризки в променях сонця —
Діти і фонтан!

Парус біліє.
Море б’ється об скелі.
Літо, прощавай...
...

Далеко в безмежному  космосі,
Там де Чумацький Шлях із зоряного пилу,
На вигляд сірі, невеселі, безголосі,
Жили Планети без трави, дерев і цвіту.

Одного разу сон побачила Планета третя,
Що навкруги повітря чисте-чисте,
Вода блакитна і трава ...

Бездонне та неосяжне,
Далеке та недосяжне,
Просторе та невагоме,
Чарівне та незнайоме.

Блакитне і золотисте,
Туманне і шовковисте,
Бузкове і пурпурове,
Зіркове і світанкове.

Місячне і променеве,
Міцне і кришталеве,
Незрушне і тужливе, ...

Хвилі! Хвилі аквамаринові!
Шепіт хвиль, перекат камінців...
Чи є на землі щось мелодійніше
Дивовижних звуків морів?

Мої таємниці пишу на піску,
Їх хвиля дбайливо змиває.
Мрію я, що в нестримнім ривку
Море секрети свої відкриває…

Вдихаю ...

Війна світів,
Війна сердець,
Ніхто в країні
Не знає кінець...
Чи знає?
Той, хто любить,
Бажає та мріє,
Не забуде
І коли втратить
Те, що було для нього
Дуже важливе...
Бог розсудить.
Тільки це головне?
І ця правда,
Незмінно жорстока, ...

Крапають краплі калини криваві,
Кобзар казав кайданам: край!
Кріпнуть крила кришталеві,
Кружляючи крізь колокрай.

Квітучої, коштовної краси Країна,
Картинно кольорові квітів килими.
Кумедно кульбаба колише куче́рі,
Конвалій красуються ...

Вітер вільно вів весняні води вздовж величного виру вітряків. Він великий, вільний, вічний. Він віяв! Всі верби, вільхи, в’язи — всі вклонилися великому володарю Вітру.

Леонід Мелащенко

Знову зранку зима завітала — засніжило.

Змієїд із залізниці зліз. Змерз звичайно.

Змієїд із зайцем зігрівались,

Заговорили. Здивувались –

Зникла засніжена земля:

Закінчилася зима.

Зла зима знов збирається захопити землю. Зникне задуха, зірки заховаються за завірюхою, заєць змінить зачіску. Забаганки зникнуть, звідусюди запорошить, замерзне, забіліє.

Знов забажається затишку, заварити закарпатського зілля, запекти запашну ...

Війна… Виє все всередині, вмирає весна… Вогонь всюди… Вгамуйтесь, виродки!

Вранці, вдень, ввечері, вночі відважні військові воюють… Волю важко втримати… Величезні втрати… Волають вдови… Важка війна... Всупереч всьому, вистоїмо, все витримаємо, ...

Десь далеко, за горизонтом, де небо з'єднується із землею, а зірки щоночі ведуть танок навколо Полярної зірки, жив-був хлопчик. Звали його Тишком. Це був дуже допитливий хлопчина. Тишка  цікавило абсолютно все: і чому небо блакитне, і чому веселка ...

Я розкатаний полем грім, я гроза поміж липнем та серпнем, мої краплі – не голки й ножі, лише мрію потрапити в серце. Закохати в себе хоча б одну людину, обійняти так, як ніхто не огортав ще донині. Я відверто дарую тепло, а як треба, то холодом можу ...