Поезія

Вікна всі навстіж. Нащо зачинятися?
Розбудить мене трель дзвінка солов’я.
Бажаю я безліч разів прокидатися
В ту мить, коли вранці засяє зоря.

Промінчиком ніжним пливе по туману,
Ковзає по хвої соснових гілок,
І пахне навколо солодким ...

Два образи — його обличчя!
Всесильне зло або добро,
Одне — це молоде майбутнє,
Лице друге — минулого тавро.
Ич, ніч і сонце його риси,
Ключі тримає від дверей,
Импетом долі не змінити,
Його початок і кінець.

Які секрети він ховає?
Немов ...

Літо…
Сонця промені,
Розлиті фарби літа,
Запах пряних трав.

Літо у розпалі...
Зоряний шлях мерехтить.
Я не самотній.

Літо в розпалі...
Бризки в променях сонця —
Діти і фонтан!

Парус біліє.
Море б’ється об скелі.
Літо, прощавай...
...

Далеко в безмежному  космосі,
Там де Чумацький Шлях із зоряного пилу,
На вигляд сірі, невеселі, безголосі,
Жили Планети без трави, дерев і цвіту.

Одного разу сон побачила Планета третя,
Що навкруги повітря чисте-чисте,
Вода блакитна і трава ...

Бездонне та неосяжне,
Далеке та недосяжне,
Просторе та невагоме,
Чарівне та незнайоме.

Блакитне і золотисте,
Туманне і шовковисте,
Бузкове і пурпурове,
Зіркове і світанкове.

Місячне і променеве,
Міцне і кришталеве,
Незрушне і тужливе, ...

Хвилі! Хвилі аквамаринові!
Шепіт хвиль, перекат камінців...
Чи є на землі щось мелодійніше
Дивовижних звуків морів?

Мої таємниці пишу на піску,
Їх хвиля дбайливо змиває.
Мрію я, що в нестримнім ривку
Море секрети свої відкриває…

Вдихаю ...

Війна світів,
Війна сердець,
Ніхто в країні
Не знає кінець...
Чи знає?
Той, хто любить,
Бажає та мріє,
Не забуде
І коли втратить
Те, що було для нього
Дуже важливе...
Бог розсудить.
Тільки це головне?
І ця правда,
Незмінно жорстока, ...

Крапають краплі калини криваві,
Кобзар казав кайданам: край!
Кріпнуть крила кришталеві,
Кружляючи крізь колокрай.

Квітучої, коштовної краси Країна,
Картинно кольорові квітів килими.
Кумедно кульбаба колише куче́рі,
Конвалій красуються ...

Леонід Мелащенко

Знову зранку зима завітала — засніжило.

Змієїд із залізниці зліз. Змерз звичайно.

Змієїд із зайцем зігрівались,

Заговорили. Здивувались –

Зникла засніжена земля:

Закінчилася зима.

Читаю між рядків твоє «Пробач»
Із виразом обличя аж гидливим.
Хіба можливо фразою «не плач»
Забрати сум із серденька мінливий?

Я говорила з мозком: «Все не так!
Він ще навчиться, зміниться, лиш вибач»...
Та раз у раз безсенсовості лак ...

І знов дощить любовними листами...
Неначе літо... В серденьку – зима.
Гримлять різноманіттям барабани
І блискає небес височина.

Освітлюючи простори чекання,
Ударом громовиці в водну гладь,
Проявиться малюнок сподівання,
На стовбурі дубовому ...

Важливим є не квіти, не слова:
Вони за вітром полетіти можуть.
Не подарунки, не п’янкі дива
Чи пелюстками вистелене ложе.

Важливий погляд, глибочінь зіниць.
Все розсекретять вмить вони про тебе.
Усіх мімічних зморщок таємниць
Не заховаєш ...

Ми втомились, стомились шалено.
Наша шкіра з роками - сталева.
Наші душі - сплетіння кришталю,
Тільки серцю бракує емалі.
Ми добігли, забігли у повінь.
Наші очі - моря солі повні.
Невагомі відбитки на пальцях -
Засмальцьовані долею п’яльця. ...

Ти художник, що пише солоним,
Додає в акварель і розмочує,
Кам’яна пересохлими горами.

Ти художник, що пише прозорими,
Твої пензлики - шаблі загострені,
В почуттів баталістиці тонемо.

Ти художник, що пише кривавими,
Болить серце у глядача ...