Проза

У кожного з нас одна єдина батьківщина. Погоджуюся з Ліною Костенко: «Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас». Тож якою я бачу майбутнє України?

У першу чергу це  суспільство, яке  усвідомлює, що й видатні українці, і ...

Життя- це музика від Бога,
Молитва перших звуків клавіш...
Розсиплю ноти «форте» і «піано».
Мовчу… А голос серця все гучніш.

Перебираю пальцями уламки тиші,
Тендітної душі довершене звучання.
Мережать мрії візерунки ніжні,
Магічних чар ...

Лисоконь Марія
Мене звати Марія, я справжній маг і чародій. Умію зробити неможливе, здатна виконати будь-яке завдання. Коли беру в руки щось,  то в деяких справах майстер на всі руки. Я шукач пригод і не боюся випробувань

Як ранній птах, завжди ...

Яка ж це насолода – давати хропака зранку, особливо якщо потрібно збиратися до школи. Але батьки будять мене так, що аж дим іде. І я ледве тягну ноги до ванної кімнати, щоб підкласти сім’ї свиню й зайняти її на пів години. За це мені прилітає на ...

Моє життя наче золоте руно, кожна подія – це нова сторінка книги за сімома печатями. І швець, і жнець, і на дуду гравець! У навчанні це прописна істина для мене.

Моя доля, мов лабіринт Мінотавра, наповнена випробуваннями, але я стріляний ...

Таки хочу розповісти про себе, бо люблю творчий підхід до життя! Це з дитинства.
Раніше я займалася образотворчим мистецтвом, співами, танцями, була ученицею модельної школи. Від цих речей не чула під ногами землі! Але хочу зізнатися, що заняття ...

Так пахне країна за кілька днів до війни. На жаль, я вже знаю цей запах. У небі винищувачі виробляють зиґзаґи. Містом курсують озброєні люди. Десь поруч чутно постріли, хоч усі заспокоюють, що це просто навчання. Десь мимоволі стається вибух: ...

Немає нічого малого, коли нас із тобою багато. Я втомилася бути богом: у мені не так багато наснаги. Ця історія на мене страшенно тисне, не знаю, що вже й робити… Дяка людям: обіймають сильніше й надихають читати швидше. Вони, ті ґазди із «тіней ...

Ретроспективні схлипування. Закінчилося. Через скрипучі радіохвилі пролунав мій останній дзвоник. Однокласників — найкращих людей — розкидало по всьому світу…

Цей день. Його чекають ще з першого класу. Перед очима кадри минулого...
Подвір’я ...

Навпомацки на пошуки точки опори. Повітря вібрує, сонце десь світить. Герої, на жаль, помирають не тільки в окопах. Ми досі бережемо в собі дещиці віри. Ця війна увібрала занадто багато фарб, а я категорично проти посмертних масок. Вони мають ...

Мабуть, було занадто багато болю, адже знову нічого, окрім втоми. Негативних емоцій — через край… Контейнер переповнений. Часом, ніби проміння на фотографіях з Азовсталі, пробивається бажання жити. Ти дивишся в небо, смієшся, хочеш якомога точніше ...

Ще ночі не були такими темними. Знаєте, у цей час в тилу ми не знаємо, як бути. Сьогодні зателефонував мій дядько: «Чекаємо колону. Прощавайте!» Кричу пошепки у відповідь: «Я завтра бажатиму тобі доброго ранку!» ,— “Люблю...” І більш поки нічого. Не ...

Смерть стала частиною нашого життя, здається, із 24 лютого. Хоча насправді це трапилося в епоху бароко. Люди переосмислили буття на землі й уже більше цінували «сьогодні». Схоже, вони теж знали, що в будь-яку секунду можуть померти, проте голосили ...

Час плине швидко, іноді ми навіть не звертаємо на це уваги. Не замислюємося над майбутнім, але вже треба! Кожного дня маленькими кроками прокладаємо собі шлях до самостійного, незалежного життя. Усі помилки, вибори, що ти робиш, впливають на те, як ...