Твори з тегом: життя

У кожної людини свій сад, до якого вона хоче потрапити…

Та найголовніше – душа. Хоча ми зустрічаємо по зовнішності, та обираємо друзів тих, хто має глибокий духовний світ.  І справді, у душі  кожного з нас – неповторний, не схожий ні на один ...

Це був прохолодний весняний вечір, дощ відбивав на тротуарі біля лікарні якийсь тільки йому відомий ритм. Вітерець прошмигнув через на мить відчинені двері всередину, петляючи білими коридорами. І враз гучний дитячий плач наповнив ближню ...

Наше життя в порівнянні з космічним часом незначне-якихось 3 секунди. Одна людина, не зрівняється з найменшою галактикою. Наше Сонце - крихітка, в порівнянні з іншими зірками.

Виявляється, все що нам так важливо, насправді мізерно, і що для нас ...

Зупинися й задумайся!

Ніщо…

Лиш ебонітовий клаптик сучасності у твоїх тремтячих руках…

Ще секунду тому він був найдорожчою річчю, що ти колись мав, а зараз ніщо… Попіл…

Колись хтось сказав: «Життя – це ілюзія!» Сотні, тисячі років ...

І все на світі треба пережити,
бо кожен фініш – це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
і за минулим плакати не варт
Ліна Костенко
 

Такий складний момент вибору… Стоїш серед сторінок свого життєпису й вагаєшся: перегорнути ...

Зібрала емоції в скриньку. Що ж, час рухатися далі. Я ухиляюся від фальші й намагаюся забути тебе, любий друже дитинства і юнацьких літ.

Лютий укрив мої думки льодами, але твої руки холодніші за них. Не забувай, ми стоїмо на роздоріжжі шляхів. ...

З першого погляду, пух — дрібнота, яку ніхто не помічає, не цінує й не бачить нічого красивого. Але ж це зовсім не так.

Такий м'якенький, ніжний. Стелиться по землі, немов пухнаста хмаринка. Так і хочеться пірнути в нього з головою. Відчути себе ...

Коли ти приходиш додомцю виснажений після тяжкого робочого дня, єдине, чого хочеш, – це впасти на м'якеньке ліжко та забутися в міцному сні. Деколи це вдається, а інколи згадуєш про обіцянку мамі прибрати у квартирі до того, як здійсниш задумане. 
...

Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так ...

Мов божевільний письменник, що уявив себе художником, пишу це тобі, Минуле. 

Благаю, викресли мої помилки. Навчи маленьку Жменьку розплутувати клубок зі слів у горлі, плакати не в подушку, говорити все людині у вічі, а не писати свої ...

Час: ХХІ століття. Війна все ще триває…

ХХІ століття... Війна між світами.

Космічний попіл у полоні диму намагається схопити світло-багряне зарево думок. Волосся кольору вранішньої зірки переливається, ховаючись у гротескній обкладинці. На ...

Розгорнулась земля, наче книжка
Б. – І. Антонич
Кожен день ми починаємо писати нову сторінку нашої книги, завертати на не звіданий для нас шлях. Наче юні дослідники, прагнемо до нового та кращого. Так само, як і Богдан-Ігор Антонич. Від початку ...

Місто - величезний залізний звір, що притягує до себе допитливих мандрівників із холодним серцем, які ще не чітко визначилися зі способом життя. Село та його ніжна краса створені для людей із чутливою душею, справжніх поціновувачів природи, що ...

Важно не погодитися з думкою, що людина — неймовірна істота, вінець творіння, що завжди обирає власний життєвий шлях. Але як не потонути в океані егоцентричності й не проміняти неповторне на сто ерзаців у собі?
По-перше, ніколи не варто знецінювати ...