Наші твори

Складати себе із фрагментиків міст. Людей. Образів підсвідомості, яка не розуміє метафор.

Відроджуватися з шурхоту доріг. Розмов. Віршів, які лиш на мить здавалися забутими.

Промальовувати лінію світла довкола тіней. Помічати, як танцює ...

Краплі дощу заплутують моє волосся, зовсім скоро й туш із вій потече, але думки зовсім не про це. Одяг ніби за єдину мить промокає до ниточки, холод пробирає аж до кісток.

Здається, потрібно було б бігти – а вже пізно. Дощ обіймає мене міцно й не ...

Єдиний, хто не втомлюється, – час
Ліна Костенко
Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й ...

Забже – місто, в яке мене привело повномасштабне вторгнення; мій другий дім; місце зростання, що подарувало душі можливість літати.

Це невеличке містечко площею 80,473 км² розташоване в Південній частині Польщі, у Сілезькому воєводстві. Живе тут ...

Ми втомились, стомились шалено.
Наша шкіра з роками - сталева.
Наші душі - сплетіння кришталю,
Тільки серцю бракує емалі.
Ми добігли, забігли у повінь.
Наші очі - моря солі повні.
Невагомі відбитки на пальцях -
Засмальцьовані долею п’яльця. ...

Ти художник, що пише солоним,
Додає в акварель і розмочує,
Кам’яна пересохлими горами.

Ти художник, що пише прозорими,
Твої пензлики - шаблі загострені,
В почуттів баталістиці тонемо.

Ти художник, що пише кривавими,
Болить серце у глядача ...

Коли надто тоскно і темно стає на душі,
Коли рівень моря за берег виштовхує горе,
Беру я мольберт, відкидаю вагання чужі,
Крокую писати пейзажі. Лиш небо прозоре.
Ніхто не зірве тяжко дану мені терапію,
У легкості фарби секрет - це сталева ...

Пресолодкі бездонні рани,
Літри фарби на хвилях паперу.
Я хотіла крикнути: «Знято!» -
Голос втратила. Що за холера?!
Третій дубль дійшов до кінця,
Та розлука чи буде утретє?
То не доля лихого митця,
Що насильно не рве хепіенди.
Моя доля - ...

Лірично ковтати проблеми услід за гачком,
У плани на день додавати ще пункт «усміхнутись».
Мелодію долі дограти калічним смичком
Наперекір, щоб приборкати заздрість і лютість.
Волосся травити у фарбі, щоб гріло єство,
Виховувать мишу у серці до ...

Цитруси ріжуть покусані губи фальцетом,
Сік підборіддям стікає - і липне печаль.
Біль і образи яким обійти менуетом?
Вкотре подумають, що я хромована сталь.
Більше не чую кислинки у роті та серці,
Смуток зв’язало петлею і скинуто вниз.
Губи в ...

Чайні оповідки, сотні фраз очима,
Я за кілька років вивчила причини.
Сотні раз прощання, стільки ж перельотів,
Серце вже не терпить наших розворотів.
Лезами по кризі висікаю щастя,
В мить перед падінням тягнеш за зап’ястя,
Ковзанка зубцями ...

Літня спека, немов намисто, нанизує наші понівечені душі. Сотні людських думок бовтаються на тонкій нейлоновій волосіні, що елегантно оповила тендітну шию. Цинічна мадам запікає глиняні намистинки розпачу, змореності та пасивної агресії в ...

Ловлю фарби вечірнього сонця в дрібних краплинах дощу. Червоногарячі барви плюхаються на плаття, споріднене з кольором асфальту, та залишають темно-сірі плями. Промоклі до шкарпеток ноги, розсікаючи свіже літнє повітря, спішать скоріш потрапити в ...

Її складно забути. Вона має струнку поставу й відмінний смак. Часом здається, що вогню її очей вистачило б на електростанцію. Свої руки завжди тримає в рукавицях — не переносить холоду. А коли ми говоримо про щось — найбільше хочеться жити. 

Мала ...