Наші твори

І знов дощить любовними листами...
Неначе літо... В серденьку – зима.
Гримлять різноманіттям барабани
І блискає небес височина.

Освітлюючи простори чекання,
Ударом громовиці в водну гладь,
Проявиться малюнок сподівання,
На стовбурі дубовому ...

Важливим є не квіти, не слова:
Вони за вітром полетіти можуть.
Не подарунки, не п’янкі дива
Чи пелюстками вистелене ложе.

Важливий погляд, глибочінь зіниць.
Все розсекретять вмить вони про тебе.
Усіх мімічних зморщок таємниць
Не заховаєш ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

У житті нічого немає випадкового. Підтвердженням тому є знайомство і  творча співпраця дитячого письменника Василя Тарчинця і його юного колеги із Полтави Назара Солопіхіна, який прочитавши оповідання  «Джок чекає над Віслою» взявся за створення ...

Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої ...

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

Чи задихалися ви колись через ненависть? Так, щоб вогнем випікало ключиці, а нутрощі плавилися? Я так. І жадала б стерти це відчуття з пам’яті як прокляття. Краще б емоції лишали шрами, бо тоді мої груди не нагадували б роз’ятрену рану, яка ніяк не ...

А ти теж помітила, що ми не вживаємо слово “біженці”? Ніби, сказавши, доведеться визнати, що все це сталося таки зі мною. Ніби доведеться зізнатися, що це в мене, а не в когось міфічного жбурнули ті сотні ракет. Що це вони розтрощили мою ...

Складати себе із фрагментиків міст. Людей. Образів підсвідомості, яка не розуміє метафор.

Відроджуватися з шурхоту доріг. Розмов. Віршів, які лиш на мить здавалися забутими.

Промальовувати лінію світла довкола тіней. Помічати, як танцює ...

Краплі дощу заплутують моє волосся, зовсім скоро й туш із вій потече, але думки зовсім не про це. Одяг ніби за єдину мить промокає до ниточки, холод пробирає аж до кісток.

Здається, потрібно було б бігти – а вже пізно. Дощ обіймає мене міцно й не ...

Єдиний, хто не втомлюється, – час
Ліна Костенко
Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й ...

Забже – місто, в яке мене привело повномасштабне вторгнення; мій другий дім; місце зростання, що подарувало душі можливість літати.

Це невеличке містечко площею 80,473 км² розташоване в Південній частині Польщі, у Сілезькому воєводстві. Живе тут ...

Ми втомились, стомились шалено.
Наша шкіра з роками - сталева.
Наші душі - сплетіння кришталю,
Тільки серцю бракує емалі.
Ми добігли, забігли у повінь.
Наші очі - моря солі повні.
Невагомі відбитки на пальцях -
Засмальцьовані долею п’яльця. ...

Ти художник, що пише солоним,
Додає в акварель і розмочує,
Кам’яна пересохлими горами.

Ти художник, що пише прозорими,
Твої пензлики - шаблі загострені,
В почуттів баталістиці тонемо.

Ти художник, що пише кривавими,
Болить серце у глядача ...