Наші твори

Сіпання ока. Невимовна втома. Страх. Думки, що тиснуть на тебе... І Надія… І безцінна мрія. «Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. А тепера я в тебе остатню надію вложила. О не згасни ти, світло безсонних очей!»

Задовго до цього.
...

У ялинки гострі голки,

Не бояться вони вовка.

Місяць світлом обійма

Ніч зимова чарівна.

Морозець щипає щічки,

Лід виблискує на річці.

Пахне хвоєю, зимою,

Святом, радістю ясною

Здивувалася зима:

“Тиша, тепло, вже весна?”

Сонце ніжно зігріває,

Все навколо оживає.

Проліски з-під снігу розцвіли,

Пелюстки до сонця простягли.

Хмари легкі, мов пірʼїнки,

Вималювують картинки.

І весна в ...

Зима вдягнула кожушок,

На землю падає сніжок.

Йдемо із друзями гуляти,

Красу зимову розглядати.

Там хлопці кидають сніжки

І носять теплі кожушки.

Зима холодною буває,

Та ще весну не зустрічає

Моє дитинство десь лишилось там,

Де в небі сонце, а не дим й розриви,

Де хліб і мед, і мамина рука,

А тут — війна… І я кричу надривом!

Відчув я страх, і лютість, і журбу.

Жахлива тиша. Вибухи. Руїни.

І кожна ніч з молитви ...

Мамо, чому в твоїх очах

Сліз більше, аніж ясних днів?

Чому у спалених містах

Дитячий сміх давно затих?

Чому замовкла колискова,

Що ти співала вечорами?

Тепер у неї слова сумнії,

А ми ховаємось в підвалі.

 
...

Що б ви зробили, якби мали машину часу? Вирушили до динозаврів? Подорожували майбутнім? А ось я зробив по-іншому!

Спочатку ходив просторими вулицями, де густо сніжило, де сонце тільки виходило з-за обрію, а надворі не було жодної людини. За ...

Скотився місяць яблуком налитим

У нічку зоряну, медову і живу,

Торкнувся серпень губами несміло,

Вбираючи в себе солодку росу.

А зірки, мов жарини, небо крають

Вночі мережкою небесних скарбів.

І я живу чи в снах блукаю?
...

А ви бачите сни? Так, так… саме ці, у яких летите на крилах уяви, кружляючи в променях веселки, наче птах. Або ті, у яких щосили намагаєтеся побігти, поворухнутися, або ж хоча б закричати, але не виходить, бо з усіх кутів полюють найтемніші кошмари. ...

Кажуть, що ідеальне поєднання генів — це точність, дисципліна й трішки гумору в родині. У моєму випадку все склалося ідеально. Тож звати мене – Віра, прізвище – Мартиненко. Та ще й Андріївна. Мені 14 років, хоча з хвостиком.

Народилася 30 січня ...

Фото - Артур АРОЯН

Моя хитка рівновага
тримається
на візуальному сприйнятті.
Чотири мéнти зафіксованої тиші. Пʼятнадцять звуків дисонансу в голові. Нерівна стеля переломлюється в профіль. Жовтаве сяйво котиться униз. Колишуть тіні сон ...

Рідний мій, затишний дім!

Так чудово й гарно в нім.

Проте колись настане час прощання.

Наповнять душу спомини й зітхання...

Горить у вікнах горобина,

І красно вбралася Вкраїна.

Ніби око, в лісі синіє озерце —

Очі ...

Радість бродить поміж нами,
Наче вітер між садами,
Торкає душу, мов крило,
Де світло й щастя ожило.

Вона в травинці, що зростає,
В дощу краплині, що співає,
У сонці, що в вікно загляне,
І в хмарці, що за обрій стане.

У зірці на високім ...