Наші твори

Петру Панасовичу Пєтухову, першому програмісту Полтавщини, прийшло приватне повідомлення. Писав поважний представник підприємства «Полтавабуд» Панас Перетятько про проектування пансіонату. Пропозиція підійшла програмісту.

Потім прийшов ...

І ось знову я йду цією стежкою. Тихо кружляють сніжинки та сумно світять ліхтарі. А на думку приходять спогади…

Колись давно я гуляла цією алеєю з прабабусею. Любила проводити з нею час – завжди було весело та цікаво. Коли ми гуляли влітку, я ...

Тихо. Ніби годинник зупинила холодна, крижана рука. А з ним зупинялося моє кохання. Я, певно, не пам'ятаю, чи був то останній ковток вина, у якому відображалися твої пухкі вуста... Та й годі таїти: узагалі не пам'ятаю, що сталося того холодного ...

Я хочу вкритись сніговою ковдрою,
Щоб сховатись від твоїх крижаних очей.
Але вона не гріє.
Не гріє моє серце, бо в ньому досі
Водять хоровод сніжинки
Наших льодяних уламків.
Не треба мені пояснень:
Колючі дроти між нами!
Тебе і мене ...

Знову сиджу одна... За вікном барабанить шибеник-дощ, квартира помирає від тиші. 

Що ви знаєте про Самотність? Чи відчували ви Її пронизливий холод та болючі обійми посеред чорної ночі? А чи може, пили чай без цукру в Її компанії на кухні? Без ...

Я – океан. Смарагдова вода обіймає гаряче каміння, розжарене на сонці. Повний штиль. Одинокий човен затишно гойдається на блакитному плесі. Суцільна безтурботність. Ні звуку – тиша. Горизонту нема, бо вода злилася з небом та стала єдиним цілим. ...

Ми зовсім із тобою незнайомі. Ти ніколи не збирався думати про те, що я буду у твоєму житті. Милуєшся красою непізнаного, п'єш міцну каву й насміхаєшся над словом "кохання". Я поруч, завжди поруч із тобою. Оксамитовою долонею торкаюся твого життя. ...

Буває так, що світ зупиняється на лічені хвилини. Перед тобою відчиняється брама. Зліва падає сонце, розливаючи промені в хатину з проваленим дахом і дверима наохляп. Через віконниці холодними вечорами залазять до хати вужі. Падають промені, вужі ...

Осінь завжди приходить ніби казка. Вистилає полум`яною ковдрою та густими туманами наші ілюзії. Торкаючись кожного куточка душі, залишає обережний відбиток мінливих крапель...

Осіння пора наступає лише тоді, коли густіше відчуваємо смак кави в ...

Чомусь знову пишу тобі листа й блукаю будинком, аби не чути, як б’ється серце кімнат, коридорів і вікон… Без тебе стало так порожньо. Якщо капатимуть сльози, вони впадуть словами на твої вуста…

Ти повинен це пам'ятати. У кімнаті стояла тиша. ...

Щастя не триває довго. Саме тому нам доводиться знову і знову запитувати себе: "Я щасливий?"

Воно триває лиш момент, а далі тихо згасає, залишаючи за собою солодкий присмак, що з часом і зовсім вивітрюється. І ми сприймаємо речі, емоції почуття ...

Повертаючись додому, знову йду провулком, на якому живу вже дванадцять років. Потрапляючи на цю маленьку вуличку, наче опиняєшся в українському селі. Будинки ховаються у вишнях, яблунях, наче сором'язливі створіння. У різні пори року це прекрасне ...

Уявіть собі на хвильку: раптом ми почали розуміти мову тварин. Як гадаєте, що ви почуєте? Лінивий, добре вгодований кіт, що лежить на підвіконні між геранями, задоволено промуркоче: "Життя чудове!" Маленька біленька болонка, визираючи з сумки своєї ...

Усюди відчувається весна: свіже, оновлене після зимового сну повітря наповнює легені чаруючим ароматом, сонце дарує більше тепла, гріє землю, а з-під снігу витинаються тендітні голівки пролісків... Із кожним роком їх стає все менше й менше,  бо люди ...