Проза

Вільнюс. Я ніколи не назву тебе своїм, о моє місто північних янголів! Вчуся жити з тобою. Моє прізвище з твоїх теренів, схоже, приблудилося ще з часів Великого Князівства Литовського. Колись з моєю ненькою ви були дуже близькі… Отже, і я спробую.
...

Проговори мої страхи. Вигоюй біль від невизначеності й дестабілізації. Хоча б трохи побути закоханою в транзитний шарм! Усе тимчасове найбільш стабільне.

Дуже круто говорити про людиносвітськість, коли маєш абсолютний нуль із переміщень. Та ...

Прошу, молися за мене усім богам. Я не до кінця впевнена в тому, що робимо. Виводь моє ім’я кінчиком язика. Перекладай на будь-яку мову. Твої молитви підточують дуло мого пера, я з більшою впевненістю готова писати. Так, не забудь передати Господу ...

Подряпинка майже на лінії долі. Ну, нічого ж страшного, правда? Я думала, що вже була мертва. А ні, як бачиш… Душа не пропала. Усього лише залила долоню кров’ю. Швидко витерла, продезінфікувала. За лаштунками власних страждань… За вкрай логічним і ...

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Ліна Костенко

Там, в обіймах неба світився Київ. Перед ним, кажу мамі, розстріляний знак. «Тут вбивали ...

Спеціально вивчу якусь чужу
мову, щоб писати нею тексти,
які ти не зможеш прочитати.
Якусь таку мову, з якої
вже ніхто не перекладає

Таня Малярчук
Іноземні вчу роками. Це як виклик тобі: зрозумій моєї душі шрами, навіть якщо не знаєш ...

Залий окропом мою печаль і постав вистигати на сонці… Не дивися так. Будь ласка. Не дивися. Завтра й так їхатиму туди, куди не хочу, ще й ти тут починаєш каталізувати мою дитинну тривогу. Я ж кажу: ми транзитні герої із віршів Жадана. Побачимося! А ...

Ми зі смертю граємо в карти: туз на двійку лягає вправно. Каже мені: «Нащо продовжуєш шукати варіанти? Я вже все про тебе знаю». Я ж мовчу зі стриманим виглядом, позираю уважно у віяло. Хай там як — ще козирятиму. Не здаватимусь бабі без бійні. Вона ...

Як там буде, мій світанковий заходе? Усе життя останнім часом — бісовий оксюморон. Боятися кожного звуку. Зітхати. Ти скажи, там хоча б є шанс на… Добре-добре, мовчу.

Хочеться знову вдягати чорні й довгі панчохи. Якщо губи — то однозначно в ...

Дівчинко. Занадто доросла як для війни й занадто маленька для світу. Я долюблю тебе за всіх, хто не наважився любити. Я цілуватиму твої заплакані очі, сподіваючись випити з них увесь чорноморський басейн, видобути всю кам’яну сіль. Прийматиму тебе ...

Я покинута дитина на залізничному вокзалі — лише записка з контактами батьків. Сама залишилася в цьому балагані. Мені страшно, що в цьому світі ти дійсно — один. Привчили до ласки, а потім — викинули. Не фізично, звісно, а морально. Прив’язалася до ...

Кажуть, якщо люди далеко, їх об‘єднує небо… Тоді в нас із вами — міжгалактичний зв’язок. Розумію, чого зупиняюся під кожною хмаринкою: мабуть, чекаю на ваш дзвінок… Нам уже стільки всього випало пережити — нанюхалися смерті й ...

Мені баба рушник передати не змогла (мама казала, що я схожа на бабу). Я не знаю навіть, чи вона його мала.

Відстрілювали наших. Горіла земля. Ми тікали, поки бомбили сусідні міста. Рюкзак на плечі, сорочку за пазуху. Тяглість поколінь може знов ...

Під час війни кожен знаходить своє місце.

 Моє ж, як виявилося, знайшлося

 у волонтерських уроках для дітей.

Роби те, що можеш. Роби своє. Спілкуйся з дітьми – квітами нації. Ці чудеса такі малі. Їм без сирени прокинутися — щастя. ...