Проза

Автор: Іван Шинкарук

На мою думку, немає нічого прекраснішого за зоряне небо! 

Холодні й принадні світила зачаровують не тільки мене, а й  усіх. Я дивлюся на небо й відчуваю чарівний зв'язок із космосом, його величність та безмежність.

Він ...

Космос — це неймовірні простори, які підштовхують до філософських роздумів. Розглядаючи зоряне небо, кожен принаймні раз намагався вгледітися в порожнечу, побачити хоча б якийсь натяк на те, що людина не самотня у Всесвіті. Саме здогадки про життя ...

Небо... У будь-яку годину воно прекрасне. Чи то пливуть м’які пухнасті хмари з яскравим сонцем наввипередки, чи то палають далекі зорі. Дивлячись на цей небесний океан, потрапляю у світ думок та уяви. Душа наповнюється приємним теплом та почуттям ...

Небом розсипалися зорі, пролітають комети, а я, стомлена, лягаю спати. Після тяжкого дня хочеться відпочинку, казки. Мої очі повільно стулилися…

І ось я, як Маленький Принц, літаю галактикою з однієї планети на іншу. 

Перша зупинка – планета ...

Оріон – одне з найвідоміших та найяскравіших сузір’їв, які знаходяться в нашій галактиці. 

Раніше ця плеяда називалася Мисливець, тому що є схожою на полювача, який переслідує інше сузір’я – Заєць. Але його перейменували на Оріон, на честь героя ...

Сонце – мій фотограф… Позую поглядами, відбиваю сонячні відблиски кришталиками мого серця. Насолоджуюся, а сонце фіксує те на плівку – плівку неба… 

Світ – маленький їжачок, який тільки-но вибирається з-під поламаної стріхи власних ілюзій… 

Моє волосся дріботливо перетинали меридіани вечірнього ліхтаря. А він, як восьминіг, звабливо простягав свої щупальці. Хоча ні, знаєте,  тепер я бачу в ліхтарі метелика, чи, може,  пелюстки ромашки, чи, може,  хижі лапки павучка, який допомагає ...

День за днем темно-сірі, наче ті листки старого дерева, що росте при дорозі,  жалюзі ховають наші душі від світу…

І вогник довіри, крапелька надії,  як той останній вагон,  що завертає в невідомість,   ще живе в серці… 

Зимові дерева неначе
Сон чарівний,
Снігові доріжки ведуть
У полон мрій.
Високі гори позаду лісу –
Немов сотні надій.
Мороз малює
Іній мандрівний.
Такий сумний сьогодні день,
Але зима повна пісень.
Щоб розігнати увесь сум
І лісовий ...

Самотність. Відчуття, коли щось ніби розриває тебе зсередини, тягар, що змушує йти повільніше, а якщо не чинити опір, зовсім зупинить. Іноді цей підступний ворог приходить зовсім неочікувано, навіть коли ти оточений любов’ю й увагою. У такі суворі й ...

Просто неба лине моє життя... У тіні зеленіючих лип, на захаращених луках, у час жаркого весняного заходу сонця.

Потрібно лише заплющити очі й поринути. Я поглядаю на давні краєвиди: колись вони  можуть  перестати бути моїм окриленням…

Крізь ...

Завітав перший сніжок. У календарі зима прийшла, а я зовсім забулася. Така довгоочікувана, виявилася несподіваною! 

Уночі земля морозилася, а зранку знов розмокла. Так неохоче виходжу з прогрітої оселі у світ скупого на сонце будення. Лише згадка ...

Нещодавно мені поставили питання, котре я б віднесла до категорії риторичних: «Лізо, як тобі вдається поєднувати творчість із системністю? Це ж неможливо»…мо’ й так, проте це — реалії життя.

Родина в мене із суцільних технарів: бабуся/дідусь — ...