Проза

Здається, ось вони – останні хвилини мого життя… Серце починає сильно калатати…

Залишилося п'ять хвилин. За цю решту часу кожен із нас ніби стає Юлієм Цезарем, адже починаємо робити декілька справ одночасно. Може, чиста підлога чи ретельно ...

У повітрі вже давно відчувається п'янкий весняний аромат. Навколо починає зеленіти. Вітер ніжно грається травою. Можна почути, як поруч колихаються хвилі синьої глибокої води. Позаду шепочуться дерева… Цю мелодію можна слухати вічно, вона неначе ...

Що насамперед постає в нашій уяві, коли чуємо слово «майбутнє»? Більшість людей бачить його таким: водії не хвилюватимуться за неповний бак, адже, літаючи майже біля самого сонця, автівки живитимуться  його енергією. Навколо тебе виростуть великі ...

Білий – це початок чогось нового. Немов відправна точка, з якої усе починається. У ньому закладений багатозначний сенс, оскільки він може одночасно як обпікати, так і застудити.

Сніжний колір оточує нас усюди. Ми сприймаємо його як щось буденне й ...

Нарешті прийшло літо.

Гарна світловолоса дівчина в платті з квітів, метеликів і хвиль моря розвіює над землею тепло, дрібні дощі й грози. Вона пливе по траві й бережно, дотиком руки, розкладає пахучий цвіт.

Злетівши до неба, дівчина бере ...

Захід сонця... Я сиджу на пагорбі й дивлюся на це природне диво. Навколо червоної кулі оранжеві, жовті та рожеві мазки тоненького пензлика, який тримає в руках умілий художник. Він малює своє життя: темні та світлі лінії, що вирішують його майбутнє. ...

Тихий суботній ранок, на вулиці нікого… І тільки сигнали машин нагадують, що світ біжить. Біжить за любов’ю, за радістю чи за смутком. А може, за часом. Тільки світ вирішує, куди тобі бігти. Тільки час вирішує, коли ти це зробиш... Коли освідчишся в ...

Я їду до моря. В автомобілі тепло й затишно. А за вікном — прохолодно й темно-темно. Раптом помічаю, як небо ніби трішки посвітлішало. Аж не віриться. Може, здалося? Придивляюся — ні, помилки немає: небо дійсно світліє. Поступово воно стає все ...