Наші твори

Повертаючись додому, знову йду провулком, на якому живу вже дванадцять років. Потрапляючи на цю маленьку вуличку, наче опиняєшся в українському селі. Будинки ховаються у вишнях, яблунях, наче сором'язливі створіння. У різні пори року це прекрасне ...

Уявіть собі на хвильку: раптом ми почали розуміти мову тварин. Як гадаєте, що ви почуєте? Лінивий, добре вгодований кіт, що лежить на підвіконні між геранями, задоволено промуркоче: "Життя чудове!" Маленька біленька болонка, визираючи з сумки своєї ...

Усюди відчувається весна: свіже, оновлене після зимового сну повітря наповнює легені чаруючим ароматом, сонце дарує більше тепла, гріє землю, а з-під снігу витинаються тендітні голівки пролісків... Із кожним роком їх стає все менше й менше,  бо люди ...

Ми звикли бачити неосяжну красу Всесвіту щодня. Мабуть, саме тому перенасичений спогляданням дивовижного перехожий із чистою совістю викидає обгортку на неповторне творіння Землі і, як додаток, пройшовши декілька метрів і побачивши квітку після ...

Незважаючи на те, що живі організми повністю сповнені водою, у нас ще вистачає місця на океан емоцій та почуттів. Спершу ми ніби маленький струмочок, що невпинно біжить назустріч перешкодам, сповнений силою творити добро на своєму шляху. Із кожним ...

Складаю почорнілі крила до купи всілякого мотлоху. І кого намагалася надурити? Міллю поточені, поламані, а я вперто силуюся злетіти хоч би на одному. Та не стати мені тією загадковою дев’ятою планетою, бо кожен другий заплямовує пір’я ворожістю, а ...

Мама! Ти ж знаєш, що ти найкраща? До тебе завжди можна звернутися, а поруч не страшні ніякі монстри під ліжком. Матусю, ніколи не сумуй, я не хочу бачити твої мокрі очі, незважаючи на те що вони завжди прекрасні. Рідна моя, вибач! Я багато разів ...

Дивуюсь світові: розкішне весняне небо розкинуло всі свої барви, намагаючись зробити перший світанок по-справжньому мальовничим... 

Минула зима, лід скресає, виблискуючи рясними краплинками поту, калюжі тимчасово захоплюють у свої володіння ...

Пливучи в золотому морі, ми не бачимо нічого навкруг. Мільйони поодиноких листків повільно падають на осінній килим – готуються до нового етапу життя. І навіть не здогадуючись про свою унікальність, зливаючись із сотнями собі подібних. А все тому, ...

Усе в нашому світі має тісний зв'язок між собою: дивлячись на небо, ми спостерігаємо віддзеркалення власної душі... Мільйони зірок – мільйонна кількість моментів і спогадів, що супроводжують упродовж усього шляху; чорні діри всередині галактик – ...

Стомлені, знесилені від тяжкої селянської праці, вони покидають рідну землю, що вже не родить щедро... Їдуть за океан у пошуках кращого життя... Їдуть і навіть не знають, що їх чекає на чужині. Так важко покидати батьківську хату, у якій лунала ...

Останній день, щоб залишитися живою. Та прогулянка, яка добігала кінця. Приречені стосунки. Ні краплі відваги в очах. Лише вітер у голові та сотні думок.

Відвези мене до лісу та закопай, бо день догоряє. Ти ж цього хотів! Ніяких слів, лиш ...

Довго я думав, що саме є заповітною "струною моєї душі". І врешті-решт вирішив: це… український борщ. Так-так, справжнісінький борщ. Саме той: буряковий смачненький борщ, із цибулькою й пампушками. Але без сметани, бо, як казав мій прадідусь, "ця ...

Тиша, повна напруження й сірих тіней ночі... Тільки ми наодинці.

Ти так майстерно перебираєш струни віолончелі, ніби створюєш мелодію нашого кохання. Мій подих завмирає від цієї гри. Я захоплена тобою, красою твоїх рухів, поглядом ясних, наче ...