Наші твори

І ось знову я йду цією стежкою. Тихо кружляють сніжинки та сумно світять ліхтарі. А на думку приходять спогади…

Колись давно я гуляла цією алеєю з прабабусею. Любила проводити з нею час – завжди було весело та цікаво. Коли ми гуляли влітку, я ...

Тихо. Ніби годинник зупинила холодна, крижана рука. А з ним зупинялося моє кохання. Я, певно, не пам'ятаю, чи був то останній ковток вина, у якому відображалися твої пухкі вуста... Та й годі таїти: узагалі не пам'ятаю, що сталося того холодного ...

Я хочу вкритись сніговою ковдрою,
Щоб сховатись від твоїх крижаних очей.
Але вона не гріє.
Не гріє моє серце, бо в ньому досі
Водять хоровод сніжинки
Наших льодяних уламків.
Не треба мені пояснень:
Колючі дроти між нами!
Тебе і мене ...

Знову сиджу одна... За вікном барабанить шибеник-дощ, квартира помирає від тиші. 

Що ви знаєте про Самотність? Чи відчували ви Її пронизливий холод та болючі обійми посеред чорної ночі? А чи може, пили чай без цукру в Її компанії на кухні? Без ...

Я – океан. Смарагдова вода обіймає гаряче каміння, розжарене на сонці. Повний штиль. Одинокий човен затишно гойдається на блакитному плесі. Суцільна безтурботність. Ні звуку – тиша. Горизонту нема, бо вода злилася з небом та стала єдиним цілим. ...

Ми зовсім із тобою незнайомі. Ти ніколи не збирався думати про те, що я буду у твоєму житті. Милуєшся красою непізнаного, п'єш міцну каву й насміхаєшся над словом "кохання". Я поруч, завжди поруч із тобою. Оксамитовою долонею торкаюся твого життя. ...

Буває так, що світ зупиняється на лічені хвилини. Перед тобою відчиняється брама. Зліва падає сонце, розливаючи промені в хатину з проваленим дахом і дверима наохляп. Через віконниці холодними вечорами залазять до хати вужі. Падають промені, вужі ...

Осінь завжди приходить ніби казка. Вистилає полум`яною ковдрою та густими туманами наші ілюзії. Торкаючись кожного куточка душі, залишає обережний відбиток мінливих крапель...

Осіння пора наступає лише тоді, коли густіше відчуваємо смак кави в ...

Чомусь знову пишу тобі листа й блукаю будинком, аби не чути, як б’ється серце кімнат, коридорів і вікон… Без тебе стало так порожньо. Якщо капатимуть сльози, вони впадуть словами на твої вуста…

Ти повинен це пам'ятати. У кімнаті стояла тиша. ...

Щастя не триває довго. Саме тому нам доводиться знову і знову запитувати себе: "Я щасливий?"

Воно триває лиш момент, а далі тихо згасає, залишаючи за собою солодкий присмак, що з часом і зовсім вивітрюється. І ми сприймаємо речі, емоції почуття ...

Повертаючись додому, знову йду провулком, на якому живу вже дванадцять років. Потрапляючи на цю маленьку вуличку, наче опиняєшся в українському селі. Будинки ховаються у вишнях, яблунях, наче сором'язливі створіння. У різні пори року це прекрасне ...

Уявіть собі на хвильку: раптом ми почали розуміти мову тварин. Як гадаєте, що ви почуєте? Лінивий, добре вгодований кіт, що лежить на підвіконні між геранями, задоволено промуркоче: "Життя чудове!" Маленька біленька болонка, визираючи з сумки своєї ...

Усюди відчувається весна: свіже, оновлене після зимового сну повітря наповнює легені чаруючим ароматом, сонце дарує більше тепла, гріє землю, а з-під снігу витинаються тендітні голівки пролісків... Із кожним роком їх стає все менше й менше,  бо люди ...

Ми звикли бачити неосяжну красу Всесвіту щодня. Мабуть, саме тому перенасичений спогляданням дивовижного перехожий із чистою совістю викидає обгортку на неповторне творіння Землі і, як додаток, пройшовши декілька метрів і побачивши квітку після ...