Єлизавета Пукас

Кажуть, якщо люди далеко, їх об‘єднує небо… Тоді в нас із вами — міжгалактичний зв’язок. Розумію, чого зупиняюся під кожною хмаринкою: мабуть, чекаю на ваш дзвінок… Нам уже стільки всього випало пережити — нанюхалися смерті й ...

Мені баба рушник передати не змогла (мама казала, що я схожа на бабу). Я не знаю навіть, чи вона його мала.

Відстрілювали наших. Горіла земля. Ми тікали, поки бомбили сусідні міста. Рюкзак на плечі, сорочку за пазуху. Тяглість поколінь може знов ...

Під час війни кожен знаходить своє місце.

 Моє ж, як виявилося, знайшлося

 у волонтерських уроках для дітей.

Роби те, що можеш. Роби своє. Спілкуйся з дітьми – квітами нації. Ці чудеса такі малі. Їм без сирени прокинутися — щастя. ...

Почали мірятися болем. Хіба іншого лиха нема? Мене рве на частини, бо душа ще там… 

Нас змусили виїхати родичі. І я вже 11 днів не знайду собі місця. Кажуть: які тут синдроми; ви в теплі, і від того тіштеся. А ще переконані, що ми скоро не ...

Та квартира пропахла тобою. Хоча зовсім тебе не бачила. Там були тільки квіти. Білі квіти, які я ненавиділа. Але зараз війна й кожне слово важить більше, ніж доти здавалося. Є почуття занадто сильні. Занадто сильні, щоб ними розкидатися. 

Хтось ...

Життя продовжується й на війні. Дівчина квітне від уваги. Саме в цей час, коли втрачаєш усе, найкраще пізнається справжнє, твоє. 

Забита теками справ, аби голову не втратити на плечах, починаю майструвати літак. І, схоже, уперше не для втечі. У ...

Єдина причина, через яку не можу писати, – спроба приховати справжні почуття. Коли вимикаю цензора, пишеться про все. З усіма подробицями та жорстокістю.
Тож я ненавиджу. Навіть не так — я зла на весь світ. Потопаю в люті через те, що усталений, ...

У смерті страшна арифметика: понад двоє померлих — то вже статистика. І губляться люди на порогах війни; мільйони історій вкриваються безіменністю. Тупістю почуттів окроплюються нерви живих, бо стільки болю неможливо вмістити всередині.
Зникла ...

Азбука Морзе вже нам підвладна, мова жестів уже як рідна, але як же назвати розмову, у якій пожираєш мене очима?

Не мій. Чужий. Сторонній. За алфавітом знаю іще із сотню синонімів. Ворожий, шаман, дурник. Моя мрія і Кара Божа.

Розумієш? ...

Боже, я сьогодні була у твоєму храмі, і схоже, мені вперше там було спокійно. Розумієш, чула там оргАни.. занадто красиво співала дівчина. Лики святих позирали на мене, сонце пробивалося крізь вітражі. Боже, у тебе вдома так красиво. Там можна було ...

«Мені сьогодні снився наш випускний, а потім я прокинулася від сирени». Сон її, сльози мої — та не ховаємо наші мрії…у тій реальності ми заклопотані — макіяж, манікюр, «всі діла».

Так хотілося бути в цьому, але поки звикаємо до нового життя..
...

Її дім іще стояв. Вона блукала світом. Так дивно: вперше не хотілось. Тепер в її малесеньку валізку вмістилося дійсно лишень те, що було потрібним. Коли назад? Болюче це питання. Туди, куди кортіло найбільше, найближчим часом — їй не можна.
...

Коли Бог парував людей, то створив для них спільний розум… Серце тьохкало від телепатії, поки ті закінчували фразами одне одного ніби завчені рядки з подертої книги, наперед відгадували рухи… Схожі та близькі… І серед ліку очей лиш удвох на тій ...

У школі було так мило), кожен готувався до свого. Я сварилася з однокласниками, але зараз розумію — то було по-доброму. Учила мсьє Брахіма правильно вимовляти українські слова, а потім голосно сміялася, бо не знала й сама істини. А от на історії ...