Єлизавета Пукас

Коли Бог парував людей, то створив для них спільний розум… Серце тьохкало від телепатії, поки ті закінчували фразами одне одного ніби завчені рядки з подертої книги, наперед відгадували рухи… Схожі та близькі… І серед ліку очей лиш удвох на тій ...

У школі було так мило), кожен готувався до свого. Я сварилася з однокласниками, але зараз розумію — то було по-доброму. Учила мсьє Брахіма правильно вимовляти українські слова, а потім голосно сміялася, бо не знала й сама істини. А от на історії ...

Усередині випалили все, ніби АЕС таки зірвалася. Від новин голова обертом, і завжди питання німе: чому мене там нема? Провину заглушити не вийде, як би сильно ми не намагалися. Повітряна тривога тисне не психіку: кричу своїм не здаватися. Усе, що ...

Наші люди такі терплячі. Аж боляче від того. «У нас поки тихо. Тож їхати нікуди не буду». Найбільша патріотка України тиждень тому спакувала валізи. «Мені сказали поїхати. Такі люди б жарти не травили». 

Ці дні вона спала на підлозі. Під батареєю ...

Ми споконвічно вільний народ. Це читаємо між рядків кожного нашого письменника та між ребер кожного нашого захисника. Емоційні гойдалки набирають швидкості, але ти молодчина. Нарощуй силу. Я захоплююся, бо в тобі вмістилося стільки різних почуттів. ...

Ти знаєш, «я ніколи не помічав за собою залежності від суспільства, а зараз з легкістю можу прослідкувати корективи, які вносить війна, тільки на собі». Бо всередині мене зараз вирує те, що й у кожного з нас. Я ненавиджу. І мені страшно від того, ...

Коли згасло світло, він відчув це майже одразу. Навколо ніби нічого не змінилося: передсвітанкове небо палало рум’янцем. Але з’явилася якась важкість у повітрі: голоси далеких вибухів. Ніби на підсвідомому рівні простір тиснув, а чоло вкрилося ...

Часом творчість розповідає про кожного з нас набагато більше ніж психологічні портрети. Згодні ?

24.02.2022.
Я прокинулась о 6:15. За кілька хвилин прозвучав вибух. Страшно? Це м‘яко сказано. Нашу психіку видовбували цими подіями вже кілька тижнів. Почалося бомбардування в різних точках України. Мама сказала страшну фразу: «Пакуй валізи; ...

Сумно, коли історії довжиною у вічність закінчуються мовчки. У темній квартирі. Коли ти вдивляєшся в порожнечу вулиць і розумієш, що ви сягнули фіналу. Коротко й безповоротно. У такі миті думки подібні зграї безпритульних кошенят: усе блукають мало ...

Доки зодчі проєктували душі, ця дівчина тихо сиділа на хмаринці. У Творця на все були свої плани: саме їй довірено конструювати зорі. Альфі подобалося думати, що благодатний початок мав закінчуватися ще яскравіше. Тож поки очікувалося народження ...

Вона була незаміжня: серед її каблучок можна знайти хіба що кільця диму, які безупинно порушували баланс задушливого приміщення. Вокзал та маленька жовта валізка з іграшковою зеброю – єдина константа в її непостійному житті. За останні пів року вона ...

Нещодавно мені поставили питання, котре я б віднесла до категорії риторичних: «Лізо, як тобі вдається поєднувати творчість із системністю? Це ж неможливо»…мо’ й так, проте це — реалії життя.

Родина в мене із суцільних технарів: бабуся/дідусь — ...

Вода лилася через край. У цьому фонтані лунав голос мого давнього друга — Григорія. Сьогодні його день народження, а я запрошена на святкування: Савич обіцяв віддзеркалити загублені істини (повірте, він іще той протестант(!), тож якомога швидше ...