Проза

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої ...

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

Чи задихалися ви колись через ненависть? Так, щоб вогнем випікало ключиці, а нутрощі плавилися? Я так. І жадала б стерти це відчуття з пам’яті як прокляття. Краще б емоції лишали шрами, бо тоді мої груди не нагадували б роз’ятрену рану, яка ніяк не ...

А ти теж помітила, що ми не вживаємо слово “біженці”? Ніби, сказавши, доведеться визнати, що все це сталося таки зі мною. Ніби доведеться зізнатися, що це в мене, а не в когось міфічного жбурнули ті сотні ракет. Що це вони розтрощили мою ...

Краплі дощу заплутують моє волосся, зовсім скоро й туш із вій потече, але думки зовсім не про це. Одяг ніби за єдину мить промокає до ниточки, холод пробирає аж до кісток.

Здається, потрібно було б бігти – а вже пізно. Дощ обіймає мене міцно й не ...

Єдиний, хто не втомлюється, – час
Ліна Костенко
Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й ...

Забже – місто, в яке мене привело повномасштабне вторгнення; мій другий дім; місце зростання, що подарувало душі можливість літати.

Це невеличке містечко площею 80,473 км² розташоване в Південній частині Польщі, у Сілезькому воєводстві. Живе тут ...

Літня спека, немов намисто, нанизує наші понівечені душі. Сотні людських думок бовтаються на тонкій нейлоновій волосіні, що елегантно оповила тендітну шию. Цинічна мадам запікає глиняні намистинки розпачу, змореності та пасивної агресії в ...

Ловлю фарби вечірнього сонця в дрібних краплинах дощу. Червоногарячі барви плюхаються на плаття, споріднене з кольором асфальту, та залишають темно-сірі плями. Промоклі до шкарпеток ноги, розсікаючи свіже літнє повітря, спішать скоріш потрапити в ...

Її складно забути. Вона має струнку поставу й відмінний смак. Часом здається, що вогню її очей вистачило б на електростанцію. Свої руки завжди тримає в рукавицях — не переносить холоду. А коли ми говоримо про щось — найбільше хочеться жити. 

Мала ...

– А ти загадуєш бажання? Ну, такі, щоб від них серце стискалося й подих перехоплювало у, здавалося б, найневигідніший час?

– Я припинила це робити після того, як зорі від мене відвернулися. Як була малою, просила в них зберегти життя моїй хворій ...

Мене сформували слова.

Мамина колискова; казки на дисках, детективні історії Агати Крісті. Зі мною розмовляли ще з утроби. Вигадували історії, зверталися подумки.

Мене сформували слова. 

Ніжні й отруйні, жорстокі та карамельні. Їх проронив ...