Проза

Десь далеко, за горизонтом, де небо з'єднується із землею, а зірки щоночі ведуть танок навколо Полярної зірки, жив-був хлопчик. Звали його Тишком. Це був дуже допитливий хлопчина. Тишка  цікавило абсолютно все: і чому небо блакитне, і чому веселка ...

Я розкатаний полем грім, я гроза поміж липнем та серпнем, мої краплі – не голки й ножі, лише мрію потрапити в серце. Закохати в себе хоча б одну людину, обійняти так, як ніхто не огортав ще донині. Я відверто дарую тепло, а як треба, то холодом можу ...

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої ...

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

Чи задихалися ви колись через ненависть? Так, щоб вогнем випікало ключиці, а нутрощі плавилися? Я так. І жадала б стерти це відчуття з пам’яті як прокляття. Краще б емоції лишали шрами, бо тоді мої груди не нагадували б роз’ятрену рану, яка ніяк не ...

А ти теж помітила, що ми не вживаємо слово “біженці”? Ніби, сказавши, доведеться визнати, що все це сталося таки зі мною. Ніби доведеться зізнатися, що це в мене, а не в когось міфічного жбурнули ті сотні ракет. Що це вони розтрощили мою ...

Краплі дощу заплутують моє волосся, зовсім скоро й туш із вій потече, але думки зовсім не про це. Одяг ніби за єдину мить промокає до ниточки, холод пробирає аж до кісток.

Здається, потрібно було б бігти – а вже пізно. Дощ обіймає мене міцно й не ...

Єдиний, хто не втомлюється, – час
Ліна Костенко
Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й ...

Забже – місто, в яке мене привело повномасштабне вторгнення; мій другий дім; місце зростання, що подарувало душі можливість літати.

Це невеличке містечко площею 80,473 км² розташоване в Південній частині Польщі, у Сілезькому воєводстві. Живе тут ...