Проза

Життя продовжується й на війні. Дівчина квітне від уваги. Саме в цей час, коли втрачаєш усе, найкраще пізнається справжнє, твоє. 

Забита теками справ, аби голову не втратити на плечах, починаю майструвати літак. І, схоже, уперше не для втечі. У ...

Єдина причина, через яку не можу писати, – спроба приховати справжні почуття. Коли вимикаю цензора, пишеться про все. З усіма подробицями та жорстокістю.
Тож я ненавиджу. Навіть не так — я зла на весь світ. Потопаю в люті через те, що усталений, ...

У смерті страшна арифметика: понад двоє померлих — то вже статистика. І губляться люди на порогах війни; мільйони історій вкриваються безіменністю. Тупістю почуттів окроплюються нерви живих, бо стільки болю неможливо вмістити всередині.
Зникла ...

Азбука Морзе вже нам підвладна, мова жестів уже як рідна, але як же назвати розмову, у якій пожираєш мене очима?

Не мій. Чужий. Сторонній. За алфавітом знаю іще із сотню синонімів. Ворожий, шаман, дурник. Моя мрія і Кара Божа.

Розумієш? ...

Боже, я сьогодні була у твоєму храмі, і схоже, мені вперше там було спокійно. Розумієш, чула там оргАни.. занадто красиво співала дівчина. Лики святих позирали на мене, сонце пробивалося крізь вітражі. Боже, у тебе вдома так красиво. Там можна було ...

«Мені сьогодні снився наш випускний, а потім я прокинулася від сирени». Сон її, сльози мої — та не ховаємо наші мрії…у тій реальності ми заклопотані — макіяж, манікюр, «всі діла».

Так хотілося бути в цьому, але поки звикаємо до нового життя..
...

Її дім іще стояв. Вона блукала світом. Так дивно: вперше не хотілось. Тепер в її малесеньку валізку вмістилося дійсно лишень те, що було потрібним. Коли назад? Болюче це питання. Туди, куди кортіло найбільше, найближчим часом — їй не можна.
...

Коли Бог парував людей, то створив для них спільний розум… Серце тьохкало від телепатії, поки ті закінчували фразами одне одного ніби завчені рядки з подертої книги, наперед відгадували рухи… Схожі та близькі… І серед ліку очей лиш удвох на тій ...

Усім привіт! Я собака, а якщо бути точнішим, то вівчарка. Мене звати Санта, і сьогодні трохи розкажу про мій спосіб життя, познайомлю зі своєю сім’єю.

Я маю аж чотирьох хазяїв, а ще сусіда по двору, якого нещодавно принесли, – кота. Не розумію, ...

Автор: Тетяна Манько
Кожна людина неповторна, немає на планеті однакових. І коли це усвідомлюєш, то стає так самотньо! Адже хочеться, щоб тебе розуміли, розділяли думки та вподобання. А як такої людини не знаходжу, то здається, що краще залишатися ...

У будинку, де я народилася, жила бабуся, вона садила мене та братика й возила в дивне місце, де всі розглядали та усміхалися. Одного разу, в один із таких днів, біля нас зупинилась жінка, подивилася мені в очі, щось промовила, узяла на руки, ...

Чи легко бути білою вороною? Напевно, ні. Бути не таким, як усі, вирізнятися з-поміж інших не завжди легко. Лише 30 років тому в нашій країні відрізнятися від інших було не скільки не гарно, скільки заборонено. 

Мій тато завжди ненавидів СРСР і ...

Моє ім’я Шуша! Я шиншилка. Іноді, коли до господарки приходять гості, то не одразу розуміють, що я за тваринка. Але завжди милуються моїм хвостиком та пухнастою, як хмаринка, шерстю.

Влада така велика порівняно зі мною… Та в моєму маленькому ...

Коли я була маленькою, ходила до знайомих у гості. У їхньому будинку “жили” іграшкові собаки-роботи, які слухалися й виконували всі команди, ніби справжні собаки! Тоді це мене дивувало, а я ловила себе на думці: “Навіщо взагалі заводити справжніх ...