Проза

Що можна побажати людині, яка готує найсмачніші сніданки й прекрасна, немов перша квітка весни, яка, посміхаючись, робить цей світ на крапельку добрішим й знає всі твої улюблені книжки напам’ять, яка закінчує твої думки й любить бешкетувати разом з ...

Еміграція – це похорони,
після яких життя продовжується далі
Тадеуш Котарбинський
Чи часто, їдучи в громадському транспорті, прогулюючись містом, ти бачиш різноманітні білборди й просто живописні фотографії «райського куточка», які закликають до ...

Я не впевнена, що люди вміють забувати. Стерти з пам’яті того, хто надавав життю сенс, чиї слова здіймали торнадо метеликів, а блискавка в очах залишала опіки літнього дощу. Неможливо... неможливо просто відпустити, піти, не сказавши ні слова.

Є ...

Наскільки вміло ти перебираєш струнами! Мені до такої віртуозної гри ще далеко. Я поки що граю лише на одній струні – струні мого життя.  Чи виходить у мене? Ну, скажімо так: я не струнний музикант, а, радше, духовий чи барабанний... Але стараюся, ...

Я не в змозі змінити світ, але ладна змінити цілий всесвіт усередині себе. Я не вмію налаштовувати фортепіано, але можу настроїти струни моєї душі. Кожна з них по-своєму особлива, важлива... Мінорні гами, мажорні акорди не раз виводили їх із ладу, ...

Аніскільки... Я вся в хмаринах, часами на іншій планеті, далекій, казковій, незбагненно великій. Десь у зірках загубила квиток до Землі, а вже стартує остання ракета. Можливо, залишуся тут назавжди… Тут вищі будівлі, нескінченні, тут тягнеться мрія ...

М’якенький клубочок із чортиковим хвостиком безперестанку просить їсти. Таке воно – моє домашнє дияволятко, або просто одомашнений щур.

Цей домашній пилосос ми не купували в зоомагазині, а приручили та ростили самі вдома. Королева щурів із ...

У самотньому двоповерховому будинку, що сховався на окраїні невеликого міста, шпалери пожовкли чи то від часу, чи то від сусідів, що намагалися залишити слід по собі. А кутки заткано сріблястою павутиною часу й пустки…

Тут давно нікого не було… ...

Одного осіннього вечора, коли я вже збирався засинати, знадвору почулося жалібне нявкання. Відчинивши вхідні двері, родина побачила маленьке, наскрізь промокле кошеня. Воно дивилося на нас своїми жалісливими оченятами так благально, що одразу всі ...

''Ось він біжить до мене, щоб обійняти'', – думав я, поки кіт не прибіг до миски й не почав нагло нявчати. Насипав йому їжі, а він, ніби не помічаючи її, пішов до іншої кімнати. ''Марсе!'' – гукнув його. Він потягся, полежав на спині й тільки тоді ...

Утомився... Мозок не працює, а ноги підкошуються. Хочеться втекти кудись далеко-далеко, де ніхто б не зміг потурбувати мій спокій. Заплющую очі... Зелене листя шелестом манить у царство природи. Вузенькі стежки ведуть мене пишними полями, налиті ...

Іноді я чую, як в моїй душі грає маленька скрипочка. Крихітний чоловічок перебирає струни, що задають ритм моєму життю. Зараз він віртуозно виконує «Чакону» для скрипки соло Йоганна Себастьяна Баха. Це настільки пронизлива й водночас  потаємна ...

(за повістю М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Помер Іван… Недовго він блукав по цьому світі. Відправився в далеку путь, знайти кохану свою милу.

Хоч сльози ллються, та нема кому ридать по ньому: грають, весело сміються. Які традиції ...

Я втомилася… Пишу тобі не просто, а зі сльозами на очах.  Смішно, але багаті теж плачуть. Ти завжди говорив, що живу краще, аніж можна собі уявити, але ти помилявся.

Мої дні – суцільне пекло. Я прокидаюся сама у величезному будинку. Здавалося б, ...