Проза

Мама! Ти ж знаєш, що ти найкраща? До тебе завжди можна звернутися, а поруч не страшні ніякі монстри під ліжком. Матусю, ніколи не сумуй, я не хочу бачити твої мокрі очі, незважаючи на те що вони завжди прекрасні. Рідна моя, вибач! Я багато разів ...

Дивуюсь світові: розкішне весняне небо розкинуло всі свої барви, намагаючись зробити перший світанок по-справжньому мальовничим... 

Минула зима, лід скресає, виблискуючи рясними краплинками поту, калюжі тимчасово захоплюють у свої володіння ...

Пливучи в золотому морі, ми не бачимо нічого навкруг. Мільйони поодиноких листків повільно падають на осінній килим – готуються до нового етапу життя. І навіть не здогадуючись про свою унікальність, зливаючись із сотнями собі подібних. А все тому, ...

Усе в нашому світі має тісний зв'язок між собою: дивлячись на небо, ми спостерігаємо віддзеркалення власної душі... Мільйони зірок – мільйонна кількість моментів і спогадів, що супроводжують упродовж усього шляху; чорні діри всередині галактик – ...

Стомлені, знесилені від тяжкої селянської праці, вони покидають рідну землю, що вже не родить щедро... Їдуть за океан у пошуках кращого життя... Їдуть і навіть не знають, що їх чекає на чужині. Так важко покидати батьківську хату, у якій лунала ...

Останній день, щоб залишитися живою. Та прогулянка, яка добігала кінця. Приречені стосунки. Ні краплі відваги в очах. Лише вітер у голові та сотні думок.

Відвези мене до лісу та закопай, бо день догоряє. Ти ж цього хотів! Ніяких слів, лиш ...

Довго я думав, що саме є заповітною "струною моєї душі". І врешті-решт вирішив: це… український борщ. Так-так, справжнісінький борщ. Саме той: буряковий смачненький борщ, із цибулькою й пампушками. Але без сметани, бо, як казав мій прадідусь, "ця ...

Тиша, повна напруження й сірих тіней ночі... Тільки ми наодинці.

Ти так майстерно перебираєш струни віолончелі, ніби створюєш мелодію нашого кохання. Мій подих завмирає від цієї гри. Я захоплена тобою, красою твоїх рухів, поглядом ясних, наче ...

Що можна побажати людині, яка готує найсмачніші сніданки й прекрасна, немов перша квітка весни, яка, посміхаючись, робить цей світ на крапельку добрішим й знає всі твої улюблені книжки напам’ять, яка закінчує твої думки й любить бешкетувати разом з ...

Еміграція – це похорони,
після яких життя продовжується далі
Тадеуш Котарбинський
Чи часто, їдучи в громадському транспорті, прогулюючись містом, ти бачиш різноманітні білборди й просто живописні фотографії «райського куточка», які закликають до ...

Я не впевнена, що люди вміють забувати. Стерти з пам’яті того, хто надавав життю сенс, чиї слова здіймали торнадо метеликів, а блискавка в очах залишала опіки літнього дощу. Неможливо... неможливо просто відпустити, піти, не сказавши ні слова.

Є ...

Наскільки вміло ти перебираєш струнами! Мені до такої віртуозної гри ще далеко. Я поки що граю лише на одній струні – струні мого життя.  Чи виходить у мене? Ну, скажімо так: я не струнний музикант, а, радше, духовий чи барабанний... Але стараюся, ...

Я не в змозі змінити світ, але ладна змінити цілий всесвіт усередині себе. Я не вмію налаштовувати фортепіано, але можу настроїти струни моєї душі. Кожна з них по-своєму особлива, важлива... Мінорні гами, мажорні акорди не раз виводили їх із ладу, ...

Аніскільки... Я вся в хмаринах, часами на іншій планеті, далекій, казковій, незбагненно великій. Десь у зірках загубила квиток до Землі, а вже стартує остання ракета. Можливо, залишуся тут назавжди… Тут вищі будівлі, нескінченні, тут тягнеться мрія ...