Проза

Якщо чесно, хочеться забутися. Заснути сном мерців. Але це так малодушно — утекти: сховатися від проблем, людей, що завдають болю. Бігти й не оглядатися, що позаду тебе… Але ні, вони тебе наздоженуть, як ті хижаки, які почули здобич, її запах, що ...

Зима – чудова пора року. Про неї можна розповідати словами. А художники замінили їх фарбами. Композитори написали музику. Фото, картини, музика – усе це може створити зимовий настрій. Але краще особисто побачити цю красу на вулиці, щоб відчути ...

А я йду до школи. Шлях не близький, мені чимчикувати близько 30 хвилин, залишаючи відбитки чоботят на білій землі. 

Виходячи на вулицю, бачу, як сусідка гуляє з песиком. Собака стрибає по білосніжному тлу, качається по ньому, як на м’якій ...

Світає… Час збиратися до ліцею. Уже минає січень, а справжньої зими не відчувається. На вулиці сиро й похмуро. Природа й люди вже давно чекають на сніг. Дуже потрібен він землі для багатого врожаю. Навіть зайцям у лісі сховатися важко. Вони ж сіру ...

З першого погляду, пух — дрібнота, яку ніхто не помічає, не цінує й не бачить нічого красивого. Але ж це зовсім не так.

Такий м'якенький, ніжний. Стелиться по землі, немов пухнаста хмаринка. Так і хочеться пірнути в нього з головою. Відчути себе ...

Лечу з гірки. Навіть шарф, підхоплений вітром, не стримує екстриму й наздоганяє слідом. Міцно тримаюся за спинку санчат, бо не хочу впасти. Хоча… Це був би гарний досвід зльоту. Але гадаю, що приземлення було б не дуже приємним. Відганяю зайві думки ...

Прокидаюся на хмарині. У голові раптом виникає питання: «Чому я не провалююся, а все ж тримаюся на ній?» Придивившись, прижмуривши очі, побачила, що хмаринка збита неначе з м’якеньких пушинок. Таких білих, що аж очі засліплювало. 

Я піднялася на ...

Моє Intermezzo – це гра. Від тяжких проявів буденності допоможе тільки вона. І вигуки: “Виходь уже! Почалося!” Ейфорія від перемоги й щастя від прогресу. Це і є моє Intermezzo.

Друзі, однокласники, кохана. Вони є невід’ємною частиною мого ...

Старі колії загубилися в заплутаних лісових стежках. Збираю росяні зірочки на холодному нічному небі, ховаючись серед поля втомлених диких маків. Вони проростають прямісінько з людських сердець, палаючи пломенистим вогнем. Обпалюють мої руки холодом ...

Лиш дай свою руку… Біжи за мною, купаючи ноги в бурштиновій росі, у тиху безхмарну ніч…

 Утечемо від усього світу, десь там, на вулицях покинутих будинків, знайдемо свої тіні…

 Загубимося серед власних снів, шукаючи ту ж мить…

 Будемо бігти ...

Жив на світі один сніговик. Зліпила його пані Хурделиця доньці Заметілі на День народження. Біленькі кульки – тулуб, гілочки дерев замість рук і шишка замість носа. Але мала сніговиком натішилася, погралася й викинула в ліс. 

Бродив бідолаха ...

Покладу дві монети в телефонний апарат. Натисну на виклик, але на іншому боці дроту буде тихо… 

Заплачу за проїзд, сяду під вікно, увімкну улюблений сумний плейлист, заплáчу на очах у всього салону. У душі щось занадто порожньо без тебе… 
...

Сніжинки повільно, вальсуючи, падають на бліде обличчя. Так і хочеться спіймати їх хоч на мить, але вони відразу ж тануть від дотику до теплої шкіри. 

Зиму надовго втримати не вдасться. Якщо осінь можна увіковічити в серці засушеним багряним ...

Коли ти приходиш додомцю виснажений після тяжкого робочого дня, єдине, чого хочеш, – це впасти на м'якеньке ліжко та забутися в міцному сні. Деколи це вдається, а інколи згадуєш про обіцянку мамі прибрати у квартирі до того, як здійсниш задумане. 
...