Проза

Бувають хвилини, коли так хочеться побути на самоті, сховатися від сірих буднів, відірватися від пронизаного холодом асфальту. У такі моменти прагну побути з природою та думками наодинці. Глянеш – такий чарівний захід, ось там далеко закотилося ...

Місто вже прокинулося, сонно потягнулося до сонечка, а воно ласкаво полоскотало його.  Невдоволені люди човгали прохолодним асфальтом та бурмотіли під носа. Туман потроху зникав, залишаючи  неприємну сирість. Птахи розрізали своїми могутніми крилами ...

Білий аркуш, чисте повітря, природа. Нестримна жага до життя, до нового. І рішучі кроки вперед! Тебе нічого не стримує, ти – вільний. Нарешті та довгоочікувана свобода. Початок  життя як новий подих, сповнений ароматом конвалії й талого снігу. Нехай ...

Сховавшись під теплою ковдрою, витираю сльози. Вони такі солоні, гіркі… І знову відчуваю, ніби хтось ніжно проводить пальцем по моєму обличчі.  Линуть теплі думки про тебе, та душевний біль сильніший за твої  чари. А в серці змагаються, ніби рвуть ...

Затишно… На столі лимонад із краплинкою м’яти, тепла ковдра, зорі. Згадуєш найпотаємніші мрії, спокуси, печаль. Ніби цілий всесвіт у твоїй душі розривається, тріщіть, прагне свободи. В очах блищать мільйони ліхтарів, а  в серці – думки про ...

Тихим ранком я побачила лише краєчок грозово-синього хмаристого холоду. У думках мимоволі промайнула неприємна знайома млявість й обійняла груди. Вершини дерев розрізали сірий туман. Небо було засмучене, ніби сонце  проспало зустріч із ним. Ой ні! ...

Опішне! Скільки таємниць заколихано в тобі. Моє дитинство завітало до тебе аж на 5 років, а ти досі не відпускаєш. Краса твоя долає велич непізнаного, а квіти цього літа зробили поля такими розмаїтими й запашними. І кожного дня за пухкою хмариною ...

Заплутуючись у довгій спідниці, ніколи не бігтиму  назустріч. Не ховатиму в сутінки очі від усіх байдужих навколо. Мені набридло вживатися в ролі й витісняти із них себе. І знову ковтати повітря, не дихаючи тижнями. Тону в марних сподіваннях, ...

І все, що з тобою колись було, більше не має жодного значення. Будеш питати, чи чекала  на тебе? Ти призначав зустріч уві сні – і я полювала на неї, хапаючись за лозиння, спускалася глибинними стежками невідомого світу. Схопи мене за руку й поведи ...

Ти прийшла в цей світ, коли сонце цілувало білу ковдру, що вкривала будинки, а лапатий сніг тримався на віях і маленькими краплинками стікав додолу. У твої сапфірові очі, мов у море, пронизане глибокими течіями… У долонях прокидалася весна, засинали ...

Ось і настав ще один вечір. Життя хиталося червоною ниткою. Сонце розлилося мандариновим соком із нотками ванілі.

Ці рядки написали себе самі. Сидять зараз  у кутку з винними очима й спостерігають за небом.

Моє холодне чоло обпікає твої руки. ...

Скільки незвичайного та потойбічного приховує в собі слово «художник». Він не повинен нікому нічого доводити, а просто передавати власні думки так, щоб кожна людина почула їх. Інколи здається, що пензель сам веде мою руку, вимальовуючи співучі лінії ...

Ця історія живе в моїм серці вже 16 років. Але тільки зараз зважилася розповісти її.  Вона про  те, як мене любить дивна жінка, яка пахне небом, літом і травою. Коли стає  темно, вона щиро обіймає мене, іноді  навіть боляче.  У неї обличчя в ...

Щоразу, коли проходжу повз цей будинок, серце стискається від болю. Скільки всього з ним пов'язано…

Тут, на огородженому металевими балясинами рундуку, я зробила перші кроки, уперше сказала «мама» й «тато», навчилася читати.

Кожнісінького ...