Єлизавета Пукас

Ліричний герой цього тексту має хриплий табірний голос, лікований м’ятними цукерками. Він поки що дуже тихий, але через те не менш сильний, якщо все ж таки наважився розповісти про найкращий загін родом із найпалкішої другої зміни. Тож влаштовуйтеся ...

– Ти тільки поглянь! Сьогодні небу зовсім затісно в хмарах. Воно онде – гуляє футболками перехожих. А цей промінчик ніби навмисно заплутався у волоссі цієї русокосої. Тільки бери та знімай. Ха-ха-ха, – дівчина залилася гучним сміхом. 

– Я ж тобі ...

В обмеженнях хвилинною стрілкою відбувалося наше таїнство. Я любила тебе дуже сильно. Знаю точно — не помиляюся. Я вивчала твої кордони, зарікалася не втручатися. Хоча наша доля й була короткою — ми через те не переймалися.

Бо нам жилося з тобою ...

Квартиру заливало звуками дощу: він гуркотів як старий зелений диван, що колись ми пересували на другий поверх. Нарешті можна було видихнути  й відчути себе повноцінною людиною. Я, насправді, ду-у-уже метеозалежна, тож у подібну погоду страждаю на ...

Я репресую ці спогади, як тільки ти прочитаєш їх. Тож запам‘ятовуй деталі, якщо захочеться відродити хоча б краплинку порозуміння між нами.... я була з тобою щирою. В усьому... принаймні — намагалася. І зараз я тебе відпустила, але ці чорні вуглики ...

Цей світ чув історії покинутих. Не одну, не дві — безліч. Але сьогодні я спровокую виверження вулкану, спопелюсь ущент, але розповім історію тої, котра кинула. (Так, це буде не просто, але присмак терпкого чаю змусив розрізати цю сольну залозу).
...

Утомили мене ці люди...  Усе рубають, випалюють, руйнують. Мабуть, я їм більше не зможу довіряти… Навіть бороду відрізав. Справді, де це бачено, щоб ми, народ по своїй природі вільний, братались із цим людським кодлом? 

От і я так зважив... ...

Мої ноги колола свіжоскошена трава. Я намагалася щось із цим зробити, але не придумала нічого кращого, аніж просто розправити спідницю, яка так нагадувала волошкове поле, і всістися зручніше. Легенький вітерець тим часом бавився з шовковою стрічкою, ...

У бульбашках днів майоріли із вітром поволі сотні душ, що не знали іще до пуття, хто вони й скільки часу пройшло від світання, де земля і як пахне торішня весна. Не секрет ні для кого, що птаство тут долає навчання своє: вакцинуються болем і ...

Ночами обожнюю заглядати в чужі вікна з моїм єдиним надійним компаньйоном – котом! А що поробиш, коли зірок не видно, а на романтику тягне? На жовтогарячих екранах постійно вирує життя, а я тим часом пірнаю в спогади:

 – А боятися щастя ...

Карл Саган колись порівняв людей із метеликами, які живуть лиш один день, а думають, що то була вічність... Так, тоді, виходить, я багацько прожила! Часом і за сто років можна не зрозуміти: живий був чи вмер ненародженим. А мені, без сумніву, ...

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не знайшовши нового добра
Леся Українка
Мій світ не був чимось поганим. Просто історія дісталась автора: не обійшлося без пожеж. Раніше я цього боялася... Сьогодні ж безжалісно зачинила ...

Спогади мають присмак… Вимріяна вистава першої закоханості зачепилась у пам’яті червоною помадою... Норовлива схилилася до твоєї щоки, скорилася, але не звикла до вибриків. Чуєш співанки Черемошу? 

Болісна розлука смакувала березневим снігом і ...

Є листи, які ніколи не відправлять, як і твори, які ніколи не прочитають. Знаєш, у моїй душі було не одне багаття, тож, мабуть, слова вже не вартують і центу. Туман переплівся з ожеледдю, думки – з хмарочосами, а проза,  кажуть, обросла ...