Проза

Війна… Виє все всередині, вмирає весна… Вогонь всюди… Вгамуйтесь, виродки!

Вранці, вдень, ввечері, вночі відважні військові воюють… Волю важко втримати… Величезні втрати… Волають вдови… Важка війна... Всупереч всьому, вистоїмо, все витримаємо, ...

Десь далеко, за горизонтом, де небо з'єднується із землею, а зірки щоночі ведуть танок навколо Полярної зірки, жив-був хлопчик. Звали його Тишком. Це був дуже допитливий хлопчина. Тишка  цікавило абсолютно все: і чому небо блакитне, і чому веселка ...

Я розкатаний полем грім, я гроза поміж липнем та серпнем, мої краплі – не голки й ножі, лише мрію потрапити в серце. Закохати в себе хоча б одну людину, обійняти так, як ніхто не огортав ще донині. Я відверто дарую тепло, а як треба, то холодом можу ...

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої ...

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

Чи задихалися ви колись через ненависть? Так, щоб вогнем випікало ключиці, а нутрощі плавилися? Я так. І жадала б стерти це відчуття з пам’яті як прокляття. Краще б емоції лишали шрами, бо тоді мої груди не нагадували б роз’ятрену рану, яка ніяк не ...

А ти теж помітила, що ми не вживаємо слово “біженці”? Ніби, сказавши, доведеться визнати, що все це сталося таки зі мною. Ніби доведеться зізнатися, що це в мене, а не в когось міфічного жбурнули ті сотні ракет. Що це вони розтрощили мою ...

Краплі дощу заплутують моє волосся, зовсім скоро й туш із вій потече, але думки зовсім не про це. Одяг ніби за єдину мить промокає до ниточки, холод пробирає аж до кісток.

Здається, потрібно було б бігти – а вже пізно. Дощ обіймає мене міцно й не ...

Єдиний, хто не втомлюється, – час
Ліна Костенко
Час повільно плине, коли ми діти. Але швидко летить, коли дорослішаємо. Він ніколи не втомлюється, усе плине-плине, летить-летить. З часом поспішаємо й не помічаємо, як минають роки, а з ними й ...