Проза

Раніше я не замислювалася над цим питанням. Усі слова про «білих ворон» були сказані у творах письменників і розглядалися мною як прикрість, з якою ніколи не зіткнуся. Але ця війна поставила й мене перед цією проблемою суспільства, бо я потрапила в ...

Красу та велич квітів люди усвідомлювали з давніх часів, ними вітали народження нової людини та проводжали по смерті. І якщо дослідники обрали шлях вивчення та застосування різноманітних рослин, то діячі мистецтва увічнювали їх на полотнах.
...

Чи можуть штучні квіти замінити живі? Чи можуть несправжні, нещирі, покірні люди, тобто "штучні", бути такими ж незбагненними, пронизливими й сонячними, як справжня людина в духовному сенсі. 

Справді, штучні квіти, неначе "штучні" люди, вони ...

У зв'язку з останніми подіями й у мене з'явилося багато підстав для роздумів. У серця закралися жаль, смуток, відчай. Люди на розпутті: їм важко покидати місця, де вони отримали життя, аби його не втратити.

Смерть не приходить услід за кулею. ...

У школі було так мило), кожен готувався до свого. Я сварилася з однокласниками, але зараз розумію — то було по-доброму. Учила мсьє Брахіма правильно вимовляти українські слова, а потім голосно сміялася, бо не знала й сама істини. А от на історії ...

Я знову хочу писати... Стара маршрутка стала місцем мого катарсису сьогодні. Її старе дрижання та дзижчання, скрипіння та гудіння підтримувало мою ідею переформатування чуттів у слова. Сльози потекли струмком: згадала, що мала мрію подорожувати ...

Усередині випалили все, ніби АЕС таки зірвалася. Від новин голова обертом, і завжди питання німе: чому мене там нема? Провину заглушити не вийде, як би сильно ми не намагалися. Повітряна тривога тисне не психіку: кричу своїм не здаватися. Усе, що ...

Наші люди такі терплячі. Аж боляче від того. «У нас поки тихо. Тож їхати нікуди не буду». Найбільша патріотка України тиждень тому спакувала валізи. «Мені сказали поїхати. Такі люди б жарти не травили». 

Ці дні вона спала на підлозі. Під батареєю ...

Ми споконвічно вільний народ. Це читаємо між рядків кожного нашого письменника та між ребер кожного нашого захисника. Емоційні гойдалки набирають швидкості, але ти молодчина. Нарощуй силу. Я захоплююся, бо в тобі вмістилося стільки різних почуттів. ...

Ти знаєш, «я ніколи не помічав за собою залежності від суспільства, а зараз з легкістю можу прослідкувати корективи, які вносить війна, тільки на собі». Бо всередині мене зараз вирує те, що й у кожного з нас. Я ненавиджу. І мені страшно від того, ...

 – Дідусю, вигадай казочку!

Малий хлопчик з рум’яними щічками так любив дідусеві вигадки, що кожен раз з усією серйозністю, яку може собі дозволити дитяча безпосередність, зводив брові й нагострював вушка. 

– Про що б хотів? – старший розумів, ...

Коли згасло світло, він відчув це майже одразу. Навколо ніби нічого не змінилося: передсвітанкове небо палало рум’янцем. Але з’явилася якась важкість у повітрі: голоси далеких вибухів. Ніби на підсвідомому рівні простір тиснув, а чоло вкрилося ...

Ти дивишся на небо й бачиш зорепад. Десятки зірок , палаючи, падають на землю в повній темряві, ніби ангели спускаються до нас. Боже, як же це гарно! 

А потім чуєш вибухи... І розумієш, що то були не зірки. То град. Вогненний град. І ти біжиш ...

Кожного разу, чуючи нестерпний гул сирени, ми хапаємо найцінніше – себе. Перескакуючи з однієї сходинки на іншу, інстинкт самозахисту починає відлік досить коротких, проте найцінніших секунд життя. Вибігаючи з холодного, повного небезпеки ...