Наші твори

Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги ...

Ходити струнами, сторінками, віршами. І розминатися на стику будівель. 

Я берегтиму тебе, як яйця з рідного села, які несла в обіймах… Ма тоді тримала «чорний корт», якому звірятимуться мої недосконалі поезії.

Я б сховала тебе від людей, як ...

Я бачила очі, які бояться осліпнути.
Я бачила руки, що хотіли жити.
Я бачила біль у різних палітрах.
Я бачила біль.
Але себе — ні.
Я відчувала на шкірі тонни рубців:
Мою душу порізали скельцями.
Вони розбили дзеркала. Їх рознесли ельфи — такі ...

Я у світі кривих дзеркал танцювала на межі психоделіків. Стільки образів відтворює твій стан, що гублюся в суцільній єресі… Чисте озеро мого сумління ніби враз поросло чорним мохом… Це твоя любов мене так труїла. Схоже, у неї в паспорті подвійне ...

Читаю між рядків твоє «Пробач»
Із виразом обличя аж гидливим.
Хіба можливо фразою «не плач»
Забрати сум із серденька мінливий?

Я говорила з мозком: «Все не так!
Він ще навчиться, зміниться, лиш вибач»...
Та раз у раз безсенсовості лак ...

І знов дощить любовними листами...
Неначе літо... В серденьку – зима.
Гримлять різноманіттям барабани
І блискає небес височина.

Освітлюючи простори чекання,
Ударом громовиці в водну гладь,
Проявиться малюнок сподівання,
На стовбурі дубовому ...

Важливим є не квіти, не слова:
Вони за вітром полетіти можуть.
Не подарунки, не п’янкі дива
Чи пелюстками вистелене ложе.

Важливий погляд, глибочінь зіниць.
Все розсекретять вмить вони про тебе.
Усіх мімічних зморщок таємниць
Не заховаєш ...

Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя ...

У житті нічого немає випадкового. Підтвердженням тому є знайомство і  творча співпраця дитячого письменника Василя Тарчинця і його юного колеги із Полтави Назара Солопіхіна, який прочитавши оповідання  «Джок чекає над Віслою» взявся за створення ...

Світ природи вражає! Жага до життя всього живого не може не захоплювати! Чотири роки тому я помітила, як на даху сусіднього триповерхового будинку почала рости звичайнісінька берізка. Напевне, пустун-вітер заніс звідкись легеньку насінину білокорої ...

Вода топила верхівки осель. Нещодавно загинула мати із немовлям. Серед тварин у зоопарку врятувалися лише лебеді й качки. ООН мовчить. В ООН день російської мови.

Кажуть, у світі перекидаються відповідальністю: то ерефія винна, то ми. Чому, люди ...

Чи задихалися ви колись через ненависть? Так, щоб вогнем випікало ключиці, а нутрощі плавилися? Я так. І жадала б стерти це відчуття з пам’яті як прокляття. Краще б емоції лишали шрами, бо тоді мої груди не нагадували б роз’ятрену рану, яка ніяк не ...

А ти теж помітила, що ми не вживаємо слово “біженці”? Ніби, сказавши, доведеться визнати, що все це сталося таки зі мною. Ніби доведеться зізнатися, що це в мене, а не в когось міфічного жбурнули ті сотні ракет. Що це вони розтрощили мою ...

Складати себе із фрагментиків міст. Людей. Образів підсвідомості, яка не розуміє метафор.

Відроджуватися з шурхоту доріг. Розмов. Віршів, які лиш на мить здавалися забутими.

Промальовувати лінію світла довкола тіней. Помічати, як танцює ...