Наші твори

Він на фронті обіймає «Анютку». Кляне всіх, хто препаскудно втік за кордон. Магістр педагогічного. Тобто ще незакінчена вища. Мій вожатий та однокурсник сестри. 

Йому б зараз математику й фізику! Але ні — країна вища за всі інтереси. Нагадую, що ...

Коли в повітрі вже весна бриніла
І люд чекав на березневі повені,
Вкраїну-неньку люта хмара ненависті вкрила –
Сусід злостивий, пес блудливий,
Над нашою землею чорні розіп’яв вітрила…

Ще ледь жеврів постпандемічний світ
І так хотілось знову ...

Кожен день як один і не схожий на інші.
Відчуваєш цей ритм серця міста.
Хто ти сьогодні?
Простий пішохід чи нестримний романтик,
Може, каву гойдатимеш ложкою зранку.
Чи музИка, що грає свій перший акорд.

Ідеш по бульвару – не знаєш куди. ...

Дощило давнісінько, другий день. Дрібний дощичок дуже  дзюркотить дратуючи, дзвенить-давить дощовиця. Дорогою довгоочікувано дриґає дощовий довгастик. Дивно,  дощисько дедалі довше, десь десятий день, докрапає довкола. Дятел даремно  дивиться на ...

З сигналів машин придумаю біт,
Покладу зверху пару акордів.
Хворіє гітара— запущений грип,
Хворіють серця пішоходів.

Струни холодні, а руки горять.
Ріже пальці блискуче залізо.
Люди байдуже навкруги майорять,
Та тікати зі сцени ...

Тужлива осінь настає –
І смуток наганяє.
Тужлива осінь настає –
І листя опадає.
Залишать скоро нас птахи -
Наш край осамотіє.
Крилом лелека враз змахне –
Гніздо осиротіє...
Вже тьмяна осінь настає,
І барви всі згасають.
Краса природи ...

Що то за справа, така дивина,
Що час, як пісок, крізь пальці тіка,
Що час, наче птах, що так стрімко летить,
Що людям і віку не дасть він прожить?
Здавалося б, річ не така вже й складна,
Але міркувати над нею дарма.
Час плине повільно, як синя ...

І ось вже чути гомін міста,
Він поруч з зеленню дерев,
Його яскрава тінь барвиста,
В нім є і спів, й відвертий рев.
Чи щиросердна серенада –
Потік весняної краси,
Чи грім – заводів канонада –
Людські вбиває голоси.
Чи то приморська пісня ...

Глянеш вгору – зірка сяє,
Справжнє сонце ж, ні, не там,
Воно поруч проживає
Й душі зігріває нам.
Ти для мене – світ, матусю,
Ти мій янгол на землі.
Мить без тебе – наче вічність,
А хвилини – наче дні.
Мудрість ти вселенську маєш
Й долю ...

Вільнюс. Я ніколи не назву тебе своїм, о моє місто північних янголів! Вчуся жити з тобою. Моє прізвище з твоїх теренів, схоже, приблудилося ще з часів Великого Князівства Литовського. Колись з моєю ненькою ви були дуже близькі… Отже, і я спробую.
...

Проговори мої страхи. Вигоюй біль від невизначеності й дестабілізації. Хоча б трохи побути закоханою в транзитний шарм! Усе тимчасове найбільш стабільне.

Дуже круто говорити про людиносвітськість, коли маєш абсолютний нуль із переміщень. Та ...

Прошу, молися за мене усім богам. Я не до кінця впевнена в тому, що робимо. Виводь моє ім’я кінчиком язика. Перекладай на будь-яку мову. Твої молитви підточують дуло мого пера, я з більшою впевненістю готова писати. Так, не забудь передати Господу ...

Подряпинка майже на лінії долі. Ну, нічого ж страшного, правда? Я думала, що вже була мертва. А ні, як бачиш… Душа не пропала. Усього лише залила долоню кров’ю. Швидко витерла, продезінфікувала. За лаштунками власних страждань… За вкрай логічним і ...

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Ліна Костенко

Там, в обіймах неба світився Київ. Перед ним, кажу мамі, розстріляний знак. «Тут вбивали ...