Наші твори

У своєму житті я ще нікого не кохала по-справжньому. Але почуття любові мені знайоме. Дуже люблю свою сім'ю та родичів, і дуже жаль, що ми живемо один від одного так далеко, що декого з рідних можу бачити один раз на три роки (якщо пощастить). 
...

Раніше я боялася впасти, погано написати контрольну в школі, темряви, привидів та навіть Діда Мороза. Згодом змогла подолати ці перешкоди. Вони мені ніби показали: те, чого боялися раніше, –  це тільки квіточки порівняно з тим, що буває в житті. ...

День за днем я невпинно чекаю тебе, закутавшись у марево ночі, але ти наполегливо не дістаєш накреслену карту моїх крихких думок і звертаєш із призначеного Долею шляху. Байдуже, що розтерся графіт папером і не знайдеш все одно правильного шляху. А ...

Дні крокують у вічність, але кава зранку не стає смачнішою. Може, спросоння вже вкотре плутаю цукор із сіллю? Розчинене навстіж вікно утворює портал між моїм заплямованим світом та сірим буттям механічного міста, а голуби щодня приносять усе нові ...

Через тисячу кроків, через залізничні колії довжиною з Екватор, через мить, коли падає листя, через завтрашній наш телефонний дзвінок, через одну лише пісню Льюїса Капальді я покохаю тебе. Несусвітньо. Так, що знесе голову. Стисне шию й змусить ...

Ляльки... Білосніжні фарфорові фігурки, що легко розбиваються. Як людські серця. Фіалковий рум‘янець на щоках і трояндові мальовані вуста. Синтетичне волосся, ювелірно заплетене в коси чи укладене локонами. Мережані легкі сукенки й костюмчики ледь ...

Йшла Марічка по водичку,
Щоб умити своє личко.
Зазирнула в глиб криниці -
І не стало молодиці.
Де пропала та дівчина,
Що ті очі — мов краплини,
А вуста — то цвіт троянди,
Голос — пісенька лаванди?
А Марічка під водою
Не зустрілася з бідою, ...

Півкроку до палкої осені, а на серці лише зараз скресла крига. Кажуть, ріки під льодом не замерзають, а моя душа майже весь рік закута в льодяні обійми. Та й гори здаються нижчими, ніж їх малює уява. Прірва... Падаю вниз, щоб знову злетіти. У сотий ...

Котляревський – батько вкраїнського письма.
Подарував народові Наталку і Петра.
Любив він Україну і не відвертався,
Як інші, з батьківщини тікати не збирався.
Боровся з усіх сил за слово і за мову.
Бо здавна за вкраїнців вирішували долю.

...

Золотом вкриті світанки,
Кава зі смаком дощу.
Шепче мій ранок на ґанку:
«Тихо, тебе не пущу!..»
Листя жовтаве, промокле
Вкрило зелені думки.
Дихає ніжно імлою
Сонце, закуте в віки.
Мрії розбіглись шалено
І зістрибнули з гори,
Впали на небо ...

Холодно в безкінечному мороці буття. Загорнулася в місячну ковдру. Зірвала з неба зірки й сховала в собі. Байдуже, що космос тепер пустує. Ще вчора вітер помер в ароматі літнього степу, а вже сьогодні вирує в артеріях, виграє на кларнеті дивовижної ...

У  грайливих, але зовсім не дитячих блискучих очах відбивається багряна заграва золотавого сонця. Воно втомилося від нескінченного живого шуму міста, яке, давно позбавлене мрії, поволі перетворюється на гнітючу руїну. Кам'яною бруківкою  легко ...

Коли Доля поставить вибір між життям і смертю на терези, коли секунди розчиняться між золотом дня й мороком ночі, коли серце застигне в очікуванні наступного удару (який може зовсім не відбутися...), лише тоді кожен з нас, без винятку, неодмінно ...

Вона підкрадається з-за спини, розсипаючи конфеті й смішинки довкола. Панночка Радість у вафельному капелюсі з ананасовою начинкою та мармеладними стрічками, уплетеними в коси. Повітря вмить просочується ванільним ароматом її парфумів, а світ ...