Та квартира пропахла тобою. Хоча зовсім тебе не бачила. Там були тільки квіти. Білі квіти, які я ненавиділа. Але зараз війна й кожне слово важить більше, ніж доти здавалося. Є почуття занадто сильні. Занадто сильні, щоб ними розкидатися.
Хтось ...
читати далі Життя продовжується й на війні. Дівчина квітне від уваги. Саме в цей час, коли втрачаєш усе, найкраще пізнається справжнє, твоє.
Забита теками справ, аби голову не втратити на плечах, починаю майструвати літак. І, схоже, уперше не для втечі. У ...
читати далі Єдина причина, через яку не можу писати, – спроба приховати справжні почуття. Коли вимикаю цензора, пишеться про все. З усіма подробицями та жорстокістю.
Тож я ненавиджу. Навіть не так — я зла на весь світ. Потопаю в люті через те, що усталений, ...
У смерті страшна арифметика: понад двоє померлих — то вже статистика. І губляться люди на порогах війни; мільйони історій вкриваються безіменністю. Тупістю почуттів окроплюються нерви живих, бо стільки болю неможливо вмістити всередині.
Зникла ...
Азбука Морзе вже нам підвладна, мова жестів уже як рідна, але як же назвати розмову, у якій пожираєш мене очима?
Не мій. Чужий. Сторонній. За алфавітом знаю іще із сотню синонімів. Ворожий, шаман, дурник. Моя мрія і Кара Божа.
Розумієш? ...
читати далі Боже, я сьогодні була у твоєму храмі, і схоже, мені вперше там було спокійно. Розумієш, чула там оргАни.. занадто красиво співала дівчина. Лики святих позирали на мене, сонце пробивалося крізь вітражі. Боже, у тебе вдома так красиво. Там можна було ...
читати далі «Мені сьогодні снився наш випускний, а потім я прокинулася від сирени». Сон її, сльози мої — та не ховаємо наші мрії…у тій реальності ми заклопотані — макіяж, манікюр, «всі діла».
Так хотілося бути в цьому, але поки звикаємо до нового життя..
...
Її дім іще стояв. Вона блукала світом. Так дивно: вперше не хотілось. Тепер в її малесеньку валізку вмістилося дійсно лишень те, що було потрібним. Коли назад? Болюче це питання. Туди, куди кортіло найбільше, найближчим часом — їй не можна.
...
Коли Бог парував людей, то створив для них спільний розум… Серце тьохкало від телепатії, поки ті закінчували фразами одне одного ніби завчені рядки з подертої книги, наперед відгадували рухи… Схожі та близькі… І серед ліку очей лиш удвох на тій ...
читати далі
Я маю синці на душі,
В очах - зарубцьований відчай,
Сліди від гарячих ножів,
Що людство точило сторіччя.
Я маю дві кульки в руці:
Блакитну і жовто-яскраву, -
Кратери сліз на щоці,
На язиці смак отрави.
Я волю хапаю невпинно,
Єднаю до ...
Нестерпність погоди підтверджує біла стеля.
Крихка штукатурка. Кривенький уклін до ніг.
Іржавий оазис забутої богом пустелі.
Ковток дощової, шкода, що не талий сніг.
Ламаний ритм нещадно б‘є підвіконня,
Юність запала у сИні. Мажорний грім. ...
Навпомацки олівчиком у тиші
Воркує серце напівголі вірші.
Боїться промахнутися словами,
Боїться, що підгледять чорні ґави.
У серця крила дещо ілюзорні,
Та ніч пускає чудеса назовню.
Рядочки пахнуть медом і полином,
Ледь устигають за ...
Я би хотіла туди повернутись,
Де мама приносить цукерку з роботи,
І не дратує платтячко скуте,
У голові казка замість турботи.
Якось сказали обняти на вдачу
Дерево на шкільному подвір’ї -
Вірю на слово усім, кого бачу
Й нишком краду зі стола ...
Вісім натхненних у тиші, годинник - штрихи на папері.
Срібло мізинця за принципом Всесвіт катує відверто.
Розмова з гвіздками на стінах, сором у зім’ятій сфері,
Скло безпощадно тріщить, пізно вмирають комети.
Ілюзії калька в моторі, у білому ...