Проза

Я був нею приречений. Приречений на снігопад навесні й заметілі влітку. Був приречений на гибель у сонці її очей. Був поранений у спину, воскрес і знов втопився в до дива бездонному вирі осінньоокої. Протирав од пилюки стареньку гітару, щоб ...

Зошит із геометрії за 10 клас став місцем, де без сорому можу говорити про що завгодно. Чи то мовою рим, штрихів, чи домашніх робіт із фізики. Кожної ночі хочеться взяти за звичкою вже затяганий товстий зошит, розгорнути на будь-якій сторінці, узяти ...

Скільки сліз пролито в порожнечу.
Скільки сходинок зламалося водночас.
Скільки слів загубилося в тумані.
Скільки болю та бездумних втрат.
Скільки солі висипано в рани... 

Загорнула в клунок зірочку, яку схопила за багряного хвоста ще на ...

Моє безсоння заполонене думками про неможливість. П’ять зірок до неба не вистачає… З кожним днем трикляті душогуби крадуть по одному світилу. Від сирості довкола не запалюються сірники, не горять вогники в наївних котячих оченятах. Збираю вугілля ...

Я репресую ці спогади, як тільки ти прочитаєш їх. Тож запам‘ятовуй деталі, якщо захочеться відродити хоча б краплинку порозуміння між нами.... я була з тобою щирою. В усьому... принаймні — намагалася. І зараз я тебе відпустила, але ці чорні вуглики ...

Цей світ чув історії покинутих. Не одну, не дві — безліч. Але сьогодні я спровокую виверження вулкану, спопелюсь ущент, але розповім історію тої, котра кинула. (Так, це буде не просто, але присмак терпкого чаю змусив розрізати цю сольну залозу).
...

Обов'язково читати під 
Duncan Laurence- Arcade
Як страшно відкриватися добру, коли душа тріпоче зляканою пташкою, яку не раз накривали блискучим шовковим простирадлом і били, не слухаючи зламаного крику, обливали словами, ніби брудом. І та ...

Крокувала по землі, немов по пухких, пернатих, поривчастих хмаринках (так було легко!) , радісно давала “п’ятюні” гіллям ялинок, наче голлівудська зірка на червоній доріжці своїм фанам; умивалася вітром і заспокоювалася,  розчинялася в лагідних ...

Упиваючись уранішнім туманом, блукаю росою молодої трави. Веду за собою зелений подих духмяної верби, що переслідує мене. Та я, тікаючи від людського, намагаюся поринути у своє. Таке тепле, звичне…

 Призма, яка відділяє людське від міфічного, ...

Усім привіт. Я – Мавка. Колись мала ім’я, та за стільки віків вже й забула, як відчувати тепло сонця. Проте не це найгірше в моєму житті. 

Пам’ятаю час, коли єдині люди, яких бачила, були лісниками або місцевими знахарями, що збирали різні цілющі ...

Вік я стояв, хитав могутніми гілками. Як сила, як спокій. Я був таким кремезним і поважним, що не всяк наважувався заговорити зі мною. Але навіть у мене був друг – людина, яка вміла говорити з природою й розуміти її. Він роками доглядав мене, ...

Мій монолог для тебе, друже. Усі звикли звинувачувати мене в несправедливому правосудді, гріхах, бездіяльності, звичайній ліні. Насправді, усе відчуваю, як і ти. Тому що ти – це я. І в найближчому майбутньому (читай: «вічності») ми будемо разом. ...

Утомили мене ці люди...  Усе рубають, випалюють, руйнують. Мабуть, я їм більше не зможу довіряти… Навіть бороду відрізав. Справді, де це бачено, щоб ми, народ по своїй природі вільний, братались із цим людським кодлом? 

От і я так зважив... ...

Автор: Артем Литовченко

Мені дуже подобається поняття  давньокитайської натурфілософії про Інь і Янь: про космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну (темне – світле, пасивне – активне, місяць – сонце тощо). Його зображають у ...